У дніпровському яхт-клубі «Січ» провели екскурсію для вимушених переселенців. Адміністрація клубу, разом з департаментом екологічної політики та штабом «КУСТ», організували її для людей, які втікали з пекла та знайшли притулок у нашому місті. Все для того, щоб відволікти їх від жаху, який довелося пережити.
Природа, ручні тварини та, що найголовніше, мирне небо. Для людей, які вирвалися з пекла війни, це дає змогу відчути: життя не зупиняється. Серед таких і Поліна з родиною. В Рубіжному вони кілька разів потрапляли під обстріли, а після того, як ракетні удари посилилися, вирішили евакуюватися з міста.
Поліна Зайцева, переселенка з Рубіжного: «Мы забежали быстренько к подъезду. Я забежала в уголочек там, где спуск в подвал. Прилетел снаряд, второй, на футбольное поле – это совсем недалеко от нас.
Потом муж кричит: «Полинка, быстрее поднимайся». Я поднимаюсь только на 5-ю ступеньку и влетает снярд в пятый этаж. Прямо в наш дом».
З проханням провести екскурсію до адміністрації яхт-клубу «Січ» звернувся департамент екології та штаб допомоги переселенцям «КУСТ». Організатори кажуть, це дасть змогу відволіктися від побаченого жаху.
Олег Семенко, директор департаменту екологічної політики Дніпровської міськради: «Мы показываем, что город живёт, развивается, трудится, а в свободное время мы знакомим с историей и культурой города. Поэтому сегодня сюда мы привезли детей, подростков, родителей для того, чтобы показать одно из прекрасных мест нашего города. Чтобы разнообразить их свободное время, потому что времена сейчас тяжелые и очень мало у нас таких светлых моментов сейчас».
Мало тільки знаходити притулок, годувати, одягати та лікувати переселенців. Своїм завданням організатори вважають докласти максимум зусиль, аби зняти психологічний тиск.
Ірина Бондаревська, координаторка штабу «КУСТ»: «Оскільки сирени, на радість нашу, немає, ми маємо змогу зараз погуляти, то це гарна можливість їм саме адаптуватися і зняти цю емоційну напругу, яку викликають події, викликані війною».
Після прогулянки на обличчях дітей видно посмішки. Вони все ще сподіваються повернутися у рідні українські міста.
