У боях з окупантами на Донеччині загинув дніпрянин Михайло Новіков. Він був капітаном 25-ї Січеславської повітрянодесантної бригади ЗСУ. Прощання з воїном відбулося на Алеї Героїв. Провести чоловіка в останню путь прийшли родичі, друзі і бойові побратими Михайла.
На Алеї Героїв під звуки військового оркестру прощалися з воїном Михайлом Новіковим. Він загинув у боях за Донеччину. Провести героя в останню путь прийшли як його друзі та родичі, так і дніпряни, які особисто не знали чоловіка.
«Ми тут зібралися тому, що багато хто знав Михаїла, і у кожного своя історія про нього. І ця історія закінчується оцим моментом, коли ми проводимо Героя України в останній шлях. Героя, який не сумнівався в том, що він робить правильно, і що так треба чинити в житті, коли трапляються такі виклики».
Друзі згадують: коли почалося повномасштабне вторгнення рф, на другий день Михайло вже був у військовому однострої та їхав зі своїми побратимами на передову.
«Він був справжнім бійцем. Тому вважаю, що він – справжній приклад для наслідування, як потрібно любити свою країну, чим потрібно для неї пожертвувати, бути готовим пожертвувати».
Сергій, товариш Михайла: «Ми з Михайлом проходили службу у військовому резерві ще до мобілізації. А ще, виявляється, ми навчалися в одному університеті, в одному корпусі. Але я його там тоді не бачив. Це була людина, яка дуже багато знала, можу так сказати. Загальне враження, мабуть, набуло чогось такого, чого він не знав».
Ще у 2014 році, коли була перша хвиля мобілізації, Михайло одним із перших пішов боронити нашу країну. Зі своїми побратимами вони стали однією великою родиною та завжди підтримували один одного, розповіла мама Олексія Єманова, побратима Михайла, який загинув у 2014 році.
Лариса Єманова, мама загиблого товариша Михайла: «Мій син загинув 17 вересня 2014 року. І з того часу на всі поминальні дні, в будь-які хвилини, Михайло разом з побратимами, які служили з моїм сином, приїжджали. І вони навіть у 2021, у вересні, вони зателефонували і говорять: ми хочемо приїхати на кладовища до хлопців. Вони завжди приїжджали. Про Михайла не можна сказати кілька слів, про нього можна говорити годинами. Це людина – великий патріот, великої мужності, справедливості, чесності. В нього стільки чеснот, що не хвате годин розповідати про цю людину».
Коли Михайло з побратимами поверталися до рідних міст, завжди знаходили час для зустрічей, розповів його товариш Вадим. З Михайлом вони знайомі ще з 2014 року. Єдину дату, яку хлопці ніколи не пропускали – 2 серпня.
Вадим, товариш Михайла: «Друге серпня для нас – це день після 14 року став, як день пам’яті за нашими загиблими побратимами, товаришами. Втрати, на жаль, були великі, але завжди ми згадували хороше. Михайло – людина компанійська”.
У Михайла залишилися дружина, мама, брат, а також друзі та товариші. Кажуть, Михайла Новікова пам’ятатимуть завжди.
«Герої не вмирають. Вони не вмирають, поки ми їх пам’ятаємо, вшановуємо, і це можемо робити гідно. І про захисників України мають згадувати не тільки коли іде війна, коли є загроза, а героїв маємо вшановувати гідно і цінувати під час життя і під час загибелі».
