Про українські вишиванки, танці та музику ми вже розповіли в минулих сюжетах з нашого циклу «Свідки епох». Сьогодні – про українську мотанку. Це ошатно вдягнена та оригінально прикрашена лялька. У кожній українській родині вона виконувала роль оберега, була символом жіночності та мудрості. За повір’ям, саме вона берегла сімейний затишок, добробут та захищала від злих сил. Чому ж для створення такої ляльки не можна було використовувати ножиці, голки та чому їх так ретельно оберігали?
Виготовлених з різнокольорових клаптиків тканини та ниток ляльок наші предки використовували як обереги для родини. Під час створення такої української іграшки важлива кожна дрібниця. Майстриня передавала ляльці свій настрій, думки та енергію.
«Сьогодні ми з вами будемо виготовляти просту ігрову лялечку. Для цього нам потрібна буде тканина, біла обов’язково, і клаптики кольорової».
Майстриня Оксана Мазуренко суворо дотримується усіх правил у створенні мотанки. Знання передає дітям. Разом виготовляють обереги для наших захисників
Оксана Мазуренко, керівниця гуртка в палаці творчості дітей та юнацтва: «Ось такі невеличкі янголики. Ви бачите, вони, по-перше, маленькі, вони вміщаються в руку, їх можна тримати десь в потаємному місці».
Оксана розповідає, діти завжди із захопленням і задоволенням долучаються до створення цих оберегів, адже знають, що це не просто лялька – це наша історія, яку важливо берегти.
Златослава Ліснича: «Я вважаю, що через декілька років… вони пропадуть і про них забудують. Тому дуже важливо їх пам’ятати та передавати з покоління в покоління».
Наталія Лисовець, культурологиня: «Якщо говорити про ляльку для дитини, то зазвичай її робили з ось такої хустки. Її зав’язували вузликами, ось чому, коли говорять про мотанку, то дуже часто говорять, що це різновид вузликової ляльки».
Діти в давнину гралися ляльками-мотанками зовсім не так, як сучасні діти граються барбі, вигадуючи історії. Вони гралися, розв’язуючи вузли на мотанці, і це була розвивальна гра, яка разом з тим готувала дитину до важливого обряду ініціації.
Наталія Лисовець, культурологиня: «Коли жінка народжувала дитину, пуповину обмотувала ниткою і зав’язувала ниткою. І дитинка, досягнувши віку 6-7 років, брала ось цю пуповину, розмотувала її, розв’язувала ось ці вузли, вузликі дрібненькі, нитка тонка. І коли вона ось, власне, розв’язала, нитка залишилась цілою, пуповина залишилась цілою, тоді вважалося, що дитинка розв’язала собі розум і можна її відправляти на науку, щоб здобувати якісь знання».
Мотанки робили не тільки для дітей. Наречена, перед тим, як стати до вінця, мала зробити собі в придане мотанку-нерозлучницю, яка ставала для її родини оберегом. А щоб зле око ненароком не зурочило ляльку, дівчина завжди її ховала десь в хаті. Коли народжувалась дитина, жінка робила ляльку-берегиню їй до колиски. Були певні правила їхнього виготовлення, які порушувати ні в якому разі не можна.
Наталія Лисовець, культурологиня: «Мотанку не можна ні в якому разі проколювати голкою. Тобто на ній не можна нашивати. Сучасні майстри активно використовують цю техніку. Вони зшивають, вони виготовляють одяг саме за допомогою голки. Насправді в традиційній культурі зшиванням стараються цього не робити. Чому? Тому що можна щось пришити на цю мотанку».
Мотанкам ніколи не малювали обличчя. За старовинними повір’ями, саме через обличчя в ляльку вселяється душа. А вона буває як доброю, так і злою. Тому мотанка безлика, замість очей мотали з ниток хрест – знак сонця і добробуту. Ця традиція збереглася і донині. На майстер-класах майстрині дотримуються правила, які передали наші предки.
