Команда дніпровських стендап-коміків кожні вихідні проводить концерти, а на виручені кошти купує тепловізори. Команда STNDP show влаштовує гумористично-психологічні бесіди з глядачами, спілкується про буденність у жартівливій формі. Також окремо кожен з учасників допомагає у волонтерських штабах та центрах для переселенців. Від підготовки репризи до благодійного виступу – великий спецрепортаж про діяльність волонтерів.
Саме в цьому залі кожні вихідні дніпровські стендап-коміки проводять благодійні виступи «Добре потеревенимо». Гумористично-психологічні бесіди направлені на збір коштів нашим захисникам та захисницям.
Ірина Самарська, директорка дніпровського стендап-клубу: «Мы не сразу начали помогать, потому что мы не понимали как быть, безопасно ли это, что мы можем делать? Потому что мы сейчас делаем то, что мы умеем. Начали не сразу, недели через 2 где-то мы сделали первый благотворительный такой стендап-концерт небольшой, на 50 человек».
Сімейна пара Валерія та Дмитро кожні вихідні відвідують шоу. Розповідають, зараз це єдина можливість відволіктись від жахів у телеграм та в інших соціальних мережах, які негативно впливають на нашу психіку.
Валерія Шебанова, глядачка: «Я считаю, что очень классным и важным делом ребята занялись. Потому-то вокруг такая напряжённая обстановка, все в стрессе. И кто-то может спокойно переносить, а кому-то нужно максимально переключиться, чтобы был какой-то повод. Не просто там приготовить кушать или помыть обувь, а уйти в другое место, чтобы там было весело, классно. И вот только тогда люди могут переключиться».
Дмитро Шебанов, глядач: “На стендапе заходят разговоры за войну, но с немного другой стороны. Все новости о том, что мы что-то победили или мы продвинулись, то тут больше такого юмора, который поможет немножко с другой стороны посмотреть на всю эту ситуацию и немножечко успокоиться».
В команді Стен ДіПі Шоу близько 15 учасників. Коли розпочалася війна, разом вони почали планувати, як допомогти нашим бійцям. Спочатку сумнівалися, чи варто збирати велику кількість людей в закладі. Але все ж таки наважилися зібратися офлайн. Та не дарма, розповіли стендапери.
Роман Храменков, волонтер, стендап-комік: «Перший час нам було незручно виступати, тому що ми не розуміли яка буде реакція глядачів. Було важко, і ти заганявся на рахунок того, що як це буде сприйматися. Це сприйнялося дуже гарно, тому що ми таким образом розпочали виступати. Десь там через місяць після початку війни ми зрозуміли: людям треба якось відволікатись, бо всі тільки робили, що сиділи в телеграмі і читали новини. І не можна так робити весь час, і ми спробували якось проводити такі гумористичні бесіди».
Всі кошти, зібрані на заході, йдуть на допомогу та закупівлю тепловізорів для ЗСУ. Окрім цього, кожен з учасників допомагає у волонтерських штабах та центрах для переселенців.
«Здесь у нас раньше был актовый зал, здесь люди выступали, танцевали. Вон была сцена, на которой это происходило. В данный момент – это сейчас центр для переселенцев и инвалидов».
Андрій Кіт – один із засновників та учасників команди. Разом з батьком з початку війни відкрили центр для внутрішньо переміщених осіб. Зараз там знаходиться понад 90 переселенців. З жахом люди згадують все, що довелося їм пережити в рідних містах.
Євдокія, переселенка: «Когда все заграждало, я закричала, выбегала с телефоном. Кума бежит и кричит: «То не в тебе, Дуся. Он напротив, дивись, кришу знесло. Так все побросала, все поотключали, все, шо там схватили, наперёд документы подготовила. Могли в цей день и не вывезти, тому шо были страшные обстрелы. Страшные были обстрелы».
«С 24 числа все началось в Изюме Харьковской области. Ну, вы слышите, наверное, что там происходит. Разбили все, нет ничего. Мы ехали по таким минным полям, по разбитому асфальту, страшно. У сына есть друг, он сюда нас и определил».
Зараз люди знаходяться в безпеці, у центрі їм допомагають не тільки з житлом, а також з їжею та одягом.
Клавдія, переселенка з Краматорська: “Спасибо и директору, и всем спасибо. В таких условиях мы живем, як на курорте. И спать приятно, та шо там балакать, люди на полах спят, а мы… Очень мы довольны, спасибо им. Я первый раз зашла, злякалась: «Ууу, циганский табор». А потом все перезнакомились, все делимся».
Від початку війни Андрій вирішив для себе – не їхати. Жінку з дитиною відправив за кордон, а сам став до лав волонтерів.
Андрій Кіт, стендап-комік: «Мы с отцом начали активно помогать. Ну, а как, кто другой должен этим заниматься. Посто сейчас очень много спрашивают: «А зачем ты волонтеришь, для чего?» У меня не было ответа все время. Недавно он появился. Мне просто хочется верить, что не дай бог в моей жизни что-то произойдёт, и мне придётся ехать в другой город. Я хочу, чтобы там тоже был такой Андрей, который сможет мне помочь. Вот и все».
Батько Андрія – директор дніпровського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих. До війни тут виробляли будівельні матеріали. Наприклад, площа перед вокзалом в Одесі викладена плиткою, яку виробили тут, розповів Сергій Кіт. Зараз кабінети та зали в будівлі перероблені під ночівлю.
Сергій Кіт, директор дніпровського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих: «Перші люди приїжджали, які мали стосунки до Українського товариства сліпих. А потім, коли ти чуєш в трубці, що плаче дитина, то ти уже не питаєш, чи вони з УТОСУ, чи не з УТОСУ. Ми приймаємо всіх людей. До речі, зараз десь процентів 20 – 30 з цих осіб – це є люди з інвалідністю».
Також Сергій додав: підприємство готово підлаштовуватися під умови війни. Зараз вони шукають партнерів, аби налагодити виробництво продукції, яка б стала в нагоді зараз.
«А здесь у нас, наверное, будет самое большое помещение для переселенцев, мы доделаем ремонт. Здесь будут двухэтажные кровати».
Нещодавно Андрій з батьком розпочали ремонтні роботи в кабінетах та приміщеннях, які не використовувались, щоб прийняти до себе ще більше людей. Визвалися допомагати з ремонтом і переселенці. Такі, як Михайло.
Михайло, переселенець: «Несколько дней жили, потом узнали, что руководство решило делать ремонт здесь. Мы узнали, что делают ремонт. К строительству отношение имеем, я кровельщик. Такими работами раньше занимался, поэтому сразу собрался».
В центрі розповіли, після ремонту зможуть прийняти до себе ще понад 50 переселенців.
Єфим Константинівський до війни працював ведучим заходів та займався стендапом. В перші дні повномасштабного вторгнення він знаходився на заході країни, але зрозумів, що зараз потрібен в рідному місті. Тож приїхав до Дніпра. Хотів допомагати дітям, адже вже мав досвід роботи аніматором. Так він і познайомився з центром для переселенців. Зараз в ньому понад 250 внутрішньо переміщених осіб, в більшості – це діти.
Єфим Константинівський, волонтер, стендап-комік: «Я почав збирати кошти на ліжка, на матраци, на взуття, на багато чого для дітей. Зараз, як на мене, ми зробили задачу мінімум, і людям є де спати, що їсти. Але найбільші витрати, як на мене, повинні буди зараз. Нам треба робити ремонт. На це немає коштів. Якщо хтось хоче нам допомогти, то будь ласочка, нам потрібні кошти або нам потрібні будь-які будівельні матеріали. Приходьте та допомагайте, робіть тут ремонт. Я чекаю».
Допомогти центру можуть всі охочі. Дізнатися, як долучитися до волонтерів, можна за номером, який ви бачите на екрані або написавши в особисті повідомлення Єфиму.
