Новорічній вечір завжди сповнений сподівань на щось хороше. Навіть під час війни.
Але треба перестати думати, що ніч проти 1 січня сама по собі чарівно щось змінить. Бо, як і в будь-який інший день, робити щось доведеться лише нам самим.
Загадуючи свої новорічні бажання, варто подумати і про те, як їх здійснювати.
Що потрібно відмовитися від внутрішніх сварок — аби ці сили кинути на боротьбу із зовнішнім ворогом.
Зрозуміти, що в демократичній державі немає місця свавіллю правоохоронців і нападам на бізнес.
Погодитись, що любити Україну можна і з-за кордону, а от повчати звідти людей, які залишилися жити під обстрілами — аморально.
Так само, як і бути дорослим чоловіком призовного віку, котрий цілими днями сточує у соцмережах пальці — роздаючи поради, як воювати, та як правильно допомагати фронту.
Визнати, що просто сидіти і «вірити в ЗСУ» — це інфантильність.
Справжня віра нині дорівнює конкретним вчинкам.
Волонтерству після роботи чи власному виробництву дронів.
Порятунку немовлят і вагітних з пологового, що опинився під ракетним обстрілом.
Тисячам оголошень про готовність надати прихисток чи допомогти з відбудовою.
Ми ж це вміємо.
Тому ідемо далі. Зберігаючи впевненість всередині та міць зовні.
Із подарунками нашим оборонцям, аби зустрічати 2024-й з вогником.
З Новим роком!
