21 лютого у Дніпрі відбулася презентація філософсько-пізнавальних книг, що об’єднані у диптих «Голосно, тихо, пошепки» та «Я так бачу».
Автори – Андрій Лесів та Романа Романишин, – відкривали таємниці своєї творчості та розповідали про гармонію поєднання форми, кольору і звуку.
Андрій та Романа – одні з найбільш популярних українських ілюстраторів; їхні роботи визнані на міжнародному рівні. Починали авторську діяльність художники з книг-картинок «Антоніми» та «Зірки та макові горнятка», потім вони створили книжку-картинку «Мій дім та речі в нім». Далі майстри бралися за більш серйозні теми: наприклад, «Війна, що змінила Рондо», де пояснювали явище війни за допомогою жанру фентезі.
Диптих «Голосно, тихо, пошепки» та «Я так бачу» мають філософський підтекст. У першій книзі головний герой – хлопчик, якого постійно супроводжує кумедний песик-грамофон. Герой сприймає світ через розмаїття звуків: музику, звуки власного тіла, дому, міста, дізнається, як спілкуються люди, які не чують; пізнає поняття тиші.
«Було важко зобразити тишу, найбільш влучно пояснити, що це таке, – Розповіла Романа – Тому ми вирішили присвятити цьому два розвороти: намалювали міма, якому не потрібні слова, аби щось сказати; равлика, ходу якого можна почути лише коли насправді тихо…»
«“Голосно, тихо, пошепки” розпочали з музики, бо це перше, що приходить в голову, коли говориш про звук», – додав Андрій.
У ході роботи над книжкою-картинкою автори багато радилися з музикантами та викладачами музики для дітей з вадами слуху.
У книджці « Я так бачу» мова йде про можливості зору. Про те, що ми бачимо і що залишається непомітним. Автори допомагають розгледіти те, що далеко, роздивитися мікроскопічне. Пояснюють, як бачать тварини і що таке оптичні ілюзії.
Обидві книги починаються зі створення всесвіту і побудовані на алюзіях до Біблії.
Мирослава Жулінська