Спочатку карантин, потім війна. Вже кілька років Дніпровський міський театр ляльок зачинений для маленьких глядачів. Але актори-лялькарі радують малечу на виїзних виставах. Виступають у шелтерах, лікарнях та музеях. А ще приймають на роботу своїх колег-переселенців. У Міжнародний день лялькаря наступна історія про подружню пару акторів-ляльководів з Херсону, які знайшли прихисток у Дніпрі.
Подружжя Москвичів працювало в Херсонському академічному театрі ляльок. Їм довелося прожити чотири з половиною місяці під окупацією.
Катерина та Микола Москвичі, лялькарі, переселенці з Херсону: «Для мене саме страшне було, щоб нічого не сталося з моєю дружиною — це саме найстрашніше. Так, тому що дівчата були під загрозою. Ви розумієте, немає ані нашої поліції, ані наших військових. Ти стоїш і не розумієш, куди тобі бігти і що тобі робити».
Влітку вирішили евакуюватися до Дніпра. Їхали півтори доби, по дорозі було 40 блокпостів. Траплялися і курйозні моменти, пов’язані з прізвищем акторів.
Катерина та Микола Москвичі, лялькарі, переселенці з Херсону: «Вони вивели всіх хлопців, розділи, подивилися, чи немає татуювань, подивилися паспорти, і перше, що сказали: «Як ти з таким прізвищем в Україні живеш?» Це мені сказали на першому блокпості, коли виїхав за Антонівський міст. Кажу: «Ну, як бачите».
Ляльки подружжя залишились у Херсоні, театр там не працює. Взимку російські снаряди поцілили в дах над сценою закладу.
Катерину та Миколу з радістю прийняли на роботу до театру ляльок у Дніпрі. Актори швидко долучилися до виїзних вистав, бо сам театр зараз зачинений.
Валентин Фетісов, директор, художній керівник Дніпровського театру ляльок: «Під час так званого «вимушеного простою» ми перетворилися зі стаціонарного театру на певний виїзний театр. Тут є свої складнощі, тому що вистави всі були зроблені під стаціонарний театр. Тобто це параметри сцени, розміри ляльок, декорації і таке інше. Але нічого. Ми досить багато показували вистав для дітей-переселенців».
Найбільше запам’яталася акторам вистава для дітей з Бахмуту в Музеї історії Дніпра.
Катерина та Микола Москвичі: «Дуже важко переживають дорослі війну, а діти ще важче. Тому наш фронт — це творчий фронт. Лікувати душі дітей — це маленьке свято, маленька ейфорія».
Катерина та Микола вдячні дніпровським колегам за всебічну підтримку. За Херсоном пара сумує, але у Дніпрі їм обом комфортно.
Читайте також: Школярі Дніпропетровщини мають змогу долучитися до Всеукраїнського конкурсу малюнків
