Його завдання — знаходити ворога та передавати координати побратимам. Олексій, оператор БпЛА 128-ї бригади «Дике Поле», з народження має вади зору, але це не стало на заваді його службі. Про свою роботу він розповідає тихо, майже сором’язливо, наголошуючи: це завжди командна робота.
«Виявилося, що достатньо людини з вадами зору за пультом БпЛА, яка просто вдивляється в екран, зумить і наближає зображення. Цього достатньо, щоб тримати одну посадку, або дві, або три. Моя історія — не про те, яких здобутків я досяг чи яких цілей уразив. Вона про те, що можна бути на рівні, а іноді й конкурувати з найкращими, навіть маючи зав’язані за спиною руки», — розповідає оператор БпЛА у БПАК 128-ї ОВМБр «Дике Поле» Олексій.
Так скромно про себе говорить Олексій — оператор БпЛА 128-ї бригади «Дике Поле». Навіть вроджені проблеми із зором не стали для нього перешкодою. Воїн зізнається: в кабінеті офтальмолога він не бачить навіть третього рядка зверху. Чоловік родом із Дніпра, а досвід війни має ще з 2014 року. Тоді він працював юристом, а у вихідні їздив на Схід України допомагати армії.
«У мене урвався терпець, і я пішов у полк національного захисту. Ми почали тренуватися, там я зустрів однодумців. Із цього полку згодом виріс полк “Дніпро-1”, добровольчі батальйони. Ти ще в п’ятницю юрист, а вже в суботу охороняєш дебелого дядька з ФСБ у підвалі чи будівлі, де його взяли наші хлопці, і залишаєшся з ним на всю ніч», — згадує Олексій.
Перед початком повномасштабного вторгнення чоловік працював перекладачем у міській раді Дніпра. Почувши перші вибухи 24 лютого 2022 року, не зволікав і одразу долучився до лав ЗСУ.
«Нас було четверо. Ми буквально штурмували військкомати: один стояв у черзі в одному, інший — у другому. Йому сказали “не можна”, мені теж — через фізичні вади. Так ми всі зустрілися вже у пункті набору 128-ї бригади», — розповідає боєць.
Олексій зізнається, що насамперед пішов захищати свою родину. Без вагань став піхотинцем і воював на знайомій Донецькій землі. З квітня 2022 року виконував бойові завдання.
«Перші місяці наша задача була проста — триматися. І ми вистояли. У нас були автомати й РПГ, у них — літаки та танки. Танк виходить на рубіж, займає позицію, ми працюємо з РПГ настільки, наскільки можемо, а він відходить за два кілометри і просто “грає в біатлон” по наших позиціях», — каже Олексій.
Після отримання першої зарплатні боєць придбав дрон і разом із вісьмома побратимами почав опановувати керування БпЛА. Каже, це були надзвичайно мотивовані хлопці, які виховали не одне покоління пілотів. Дехто з них віддав життя за Незалежність України. Свій перший бойовий виліт, навіть через три роки після початку повномасштабної війни, Олексій пам’ятає до деталей.
«Ми працювали буквально з коліс: відкривали багажник, діставали спорядження. Тоді дрони літали на 2–3 кілометри. Працювали із заводських пультів: ставиш на нього телефон і через нього дивишся — з дерева, з посадки, бачиш, як летиш».
Тоді українські оборонці всю ніч стежили за ворожою розвідгрупою. Лише під ранок їх виявили росіяни, але, на щастя, всі вціліли. Є у Олексія й особисті досягнення: на «Мавіку» він пролетів 18 кілометрів. Цього його навчив уже загиблий побратим, який встановив рекорд — 19 кілометрів.
Оператор дронів безпосередньо брав участь в українському контрнаступі 2023 року. Працював на Запорізькому та Донецькому напрямках, часто залітав у тил ворога. Завдяки його роботі знищувалися жива сила, боєприпаси та техніка противника. Також він коригував удари авіації та HIMARS.
«Був випадок, коли противник дуже повірив у себе. На відстані близько 10 кілометрів у посадці сховали дев’ять танків і “КамАЗ”. Це була так звана дистанція підскоку. Вони знали, що ми наступаємо, ми цього не приховували. Усі ці цілі були виявлені, а вночі по них відпрацювали», — згадує Олексій.
Попри все пережите, воїн наголошує: це не його особисті здобутки, а результат злагодженої командної роботи. Під час одного з бойових завдань він зазнав поранення, а його побратим загинув.
«Після цього я два місяці пролежав у шпиталі й використав цей час, щоб навчитися працювати з FPV-дронами. Тут варто згадати мою дружину — вона сказала, що я не в ладах із розумом і мені треба відпочивати. А я записався на FPV. Тоді це тільки набирало обертів, новий напрям, і хотілося бути в тренді», — згадує боєць.
Після повернення до строю Олексія відзначили державними нагородами — орденом «За мужність» III ступеня та медаллю «За поранення». Нині він продовжує службу й оборону України. На запитання про мрію відповідає просто:
«Ще у 2022 році я написав, що в нас буде парад перемоги в Ялті. Я дуже хочу пройтися жовто-блакитним стягом парадом по Ялті й побачити наш Крим. Це моя ідея-фікс».
Читайте також:
https://youtu.be/Kd4qcL2oS7s