Прифронтові селища Дніпропетровщини знову і знову опиняються під ворожими обстрілами. Один із таких населених пунктів — Маломиколаївка, що лише за кілька десятків кілометрів від лінії фронту. Торік російські удари зруйнували там майже всі будинки, а місцеві мешканці дивом вижили. Попри небезпеку й щоденний страх, люди не залишають свої домівки та поступово їх відбудовують.
Наша знімальна група вирушила до невеличкого селища Маломиколаївка на Дніпропетровщині, яке розташоване близько до фронту.
Минулого року черговий російський обстріл зруйнував майже всі будинки в цьому населеному пункті. 44 оселі зазнали пошкоджень, ще 4 — повністю знищені.
«Часто прилітає. Як тільки “шахеди” летять — воно гепає, і дрижать і вікна, і двері. Це в нас таке постійно. І вночі, і вдень. Як загепає — хата то піднімається, то сідає. Тут страшно, страшно жить. Лягаємо і не знаємо, чи повстанемо», — розповідає місцева жителька.
Постраждав і будинок пані Надії, яка проживає у Маломиколаївці все своє життя.
«Кухня не горіла, тільки побило шифер, три вікна вилетіли — син уже повставляв по одній рамі. Дрова були — ціла машина, а може й більше, — усе до тла згоріло. Повилітали вікна і на сарайчиках, і кухоньку теж трохи підлатали».
Та хоч оселю жінки вже відновили, той страшний день — 27 червня — у пам’яті залишиться назавжди, адже він ледь не забрав життя її чоловіка.
«Тут горіло все: кухня горіла, вікна всі повилітали, ту сторону хати розкрило. Скло летіло — дід сидів увесь у склі. Він був у кріслі, а як вікно вилетіло, то обсипало його склом і димом. Мене син привіз — ми були в іншому селі. Він каже: “Біжи”, а я кричу — дід же горить у хаті, нічого не видно, одне полум’я. Гепає, залізо летить — біля мене впало, я впала, скло загнане було. Його виносили, спасали на одіялі, туди, на город. Він надихався диму, захлипався. Потім посадили на візок і повезли до магазину, там швидка забрала. А мене відвезли на гору, там мене рятували — тиск був 220», — мешканка Маломиколаївки Надія.
Про пошкодження оселі розповідає й пані Лідія. Під час атаки жінка разом із чоловіком перебувала вдома.
«Мене і чоловіка поліція евакуювала з будинку, бо все винесло: і хата горіла, і кухня горіла. Тут усі будинки поруч через хату горіли. Відбудовуємо потихеньку. Пошкоджені покрівлі, вибуховою хвилею двері винесло. Ходімо, покажу — ми вже їх відремонтували. Люстри попадали, господарча споруда сильно постраждала, дах будинку також», — мешканка Маломиколаївки Лідія Єрешко.
Попри те, що дім Лідії був понівечений і потребував ремонту, жінка прихистила німецьку вівчарку Боя, якого вивезли із зони бойових дій.
«Син звільняв Харківщину, і собака Бой прибився до позицій біля нього. Коли син приїхав додому, Бой просто стрибнув у машину і так з нами й залишився. Чоловік його вигулює і зранку, і ввечері — так він у нас і живе».
Прифронтове селище Дніпропетровщини поступово відновлюється. Попри щоденні атаки, тут і досі залишаються люди.
І навіть серед руїн з’являються святкові вогники. Один із мешканців прикрасив свій двір, аби підтримати інших і нагадати: життя триває.
Читайте також: «Саме завдяки їм ми маємо майбутнє», — заступник міського голови Дніпра про оновлення Алеї Героїв
