Проїзд набережною вже відкрили, вікна встановлюють, проте, на Набережній Перемоги час зупинився. Будинок №118 після 14 січня знають тепер не тільки у Дніпрі. Тоді російська ракета забрала десятки мирних життів, серед яких були діти.
Сьогодні виповнився місяць з дня однієї з найстрашніших дат в історії сучасного Дніпра. Нагадаємо, 14 січня 2023-го російська ракета влучила в багатоповерхівку на Набережній Перемоги,118. Військовий злочин забрав життя 46 людей, ще майже вісім десятків зазнали поранень.
14 січня, звичайний вихідний. Багато дніпрян проводять його вдома, в колі близьких. Але російська ракета Х-22 за мить змінила долі сотень людей. Зокрема – мешканців будинку №118 на Набережній Перемоги.
Микола Кулак, родич загиблих: «Нема їм прощення…, я буду клясти їх до останніх днів свого життя. Хай вони виздихають, оці кацапи…, черті хренові…»
Євген, мешканець будинку №118: «Всьо, все в тумані, все в склі. Ми от евакуювалися з під’їзду і весь час до приїзду служб знаходились на подвір’ї. Тому я, як першоджерело, весь цей жах бачив, як люди волоси рвали, як в істериці…»
Сотні людей з усього Дніпра кинулися допомагати на місці трагедії.
Анастасія, дніпрянка: «Я тут хлопця чекаю, він там десь, розбирати допомагає».
Під тиском обставин пересічні дніпряни перетворювалися на справжніх героїв. Вони, ризикуючи власним життям, діставали людей з палаючого будинку.
«Я заліз саме на цей піддашок. Там буда решіточка і там було 2 людини — мати з дитиною. Я її смикав, я не міг її висмикнути, і не міг розігнути ці арматурні прутки. Залізли хлопці, видернули її, ми євакуювали маму і дитину. А потім вони тримали решітку і я по ній, як по драбині, поліз на третій поверх, де квартира Ростислава».
Час від часу ДСНС влаштовували «хвилину тиші», аби почути голоси виживших з-під руїн. Близько сотні комунальників та техніка працювали цілодобово на місці трагедії разом з рятувальниками. Допомагали у пошуках і чотирилапі помічники.
Лариса Борисенко, керівниця пошукового рятувального загону «Антарес: «22 години вона повністю працювала. І коли ми виїжджали, розуміючи, що живих вже немає, і хлопцям ДСНС ми сказали, що ще наб’ємо. По одній стороні порозкривали по нашим позначкам, а на іншій стороні ми ще попрацюємо, і на одній з позначок перевіряла ще Спракі, і вона поставила крапочку, що тут все».
Пошуково-рятувальні роботи завершили о 13:00 17 січня, через 69 годин.
Два під’їзди багатоповерхівки зруйновані вщент, життя 46 людей обірвалося, з них шестеро – діти.
В перші години після трагедії на подвір’ї будинку розгорнули наметове містечко. Там волонтери та просто небайдужі дніпряни роздавали одяг та їжу постраждалим.
Анастасія Єрак, волонтерка: «Ми одразу сюди приїхали, доки не було рятівників. Ми побачили масштаби трагедії та почали готувати це місце. Отакі намети ми розробили близько за годину».
Зараз до сусідніх під’їздів вже підключили газ, електрику та інші комунікації. Встановили вікна в квартирах та в під’їздах. Частину будинку, зруйновану ракетою, відновити не вдасться.
Історії виживших надовго закарбувалися в пам’яті кожного дніпрянина. Серед них — 23-річна Анастасія Швець. Анастасія сидить на руїнах знищеного будинку, а під завалами — тіла її батьків. Фото цього моменту облетіло увесь світ.
Або ж Катерина Зеленська, яка перебувала на морозі під завалами. Її змогли витягти аж через 20 годин. Того дня вона втратила чоловіка та маленького сина.
Кожна з цих історій — ще одне нагадування: росія — країна-терорист, але українці — незламні.
