На Дніпропетровщині селяни виходили дев’ятимісячне немовля, яке важило 3 кілограми! Соціальні служби забрали маля у молодої матері. Щоб дитина вижила — віддали патронатним батькам. Ці родини виховують чужих дітей, які жили у жахливих побутових умовах, страждали від домашнього насильства або алкоголізму батьків.
«Проходьте, будь-ласка, покажу вам нашу патронатну родину».
Глава сім’ї Сергій Ярина знайомить з кожною дитиною. Це одна з найбільших родин у селі Личкове Новомосковського району.
«Це наш наймолодший — Руслан. Тимур, Андрій, Тамерлан, Людмила, Софія, Рустам і Михайло».
Старший Андрій тренує м’язи на турніку. Людмила демонструє гімнастичний місток. А маленький Руслан любить малювати.
Апетит у кожного — відмінний! Каструля борщу, зварена на десятьох, зникає на очах, розповідає глава родини.
«Це приготовано було вчора ввечері, десь о 6-й. І сьогодні її вже не буде!»
Мало хто знає, та здоров’ю і життю кожного з них загрожувала реальна небезпека. Жили у нелюдських умовах з батьками, які забули про свої обов’язки, повідомляють у соціальній службі.
Наталя Астахова, заступниця директора Дніпропетровського обласного центру соціальних служб: «Діти, які потрапляють у патронатну родину, всі пережили травму і стрес. Сама головна травма — це втрата родини і звичного місця проживання їх батьків».
У Сергія з дружиною двоє своїх дітей. 13 років досвіду прийомного батьківства і 2 роки патронатного виховання. Чоловік згадує найважчу історію, коли виховували трьох малюків однієї молодої матері.
Сергій Ярина, помічник патронатного вихователя: «Привезли до нас 9-місячну дитину, вона важила 3 кілограми. То Христинка була, братик в неї був — Нікітос, і Валюха. Там мати дуже молода. І як цих трьох забрали, була вагітна четвертим», — «А дуже молода, це скільки років?» — «Як моя дочка старша – 21».
Навчати з нуля доводиться всьому. Першочергово — елементарних побутових навичок, а потім і життю у великому родинному колі.
Сергій Ярина, помічник патронатного вихователя: «Приходять сюда, порой діти не знають, що таке совок, віник, каструля, викрутка. Тому всьому треба вчити. Розлучатися дуже важко, бо ти їх підняв, виходив і отдав».
Домашні клопоти відволікають. А справжнє щастя, то коли своїх і чужих дітей ставиш на ноги, пояснює пані Оксана.
Оксана Ярина, патронатна вихователька: «Але це весело. Да, так весело, що… вони не дають старіти, вони не дають застаюваться. Мені з ним комфортно, весело, я з ними щаслива».
За законом, патронатні родини беруть дітей на три місяці. Держава підтримує фінансово.
Олеся Білько, начальниця відділу Дніпропетровського обласного центру соціальних служб: «Незалежно, чи є статус у дітей «позбавлені батьківського піклування», чи сирота, чи в процесі позбавлення — отримують по 2,5 прожиткових мінімума на кожну дитину на місяць».
Через воєнний стан терміни виховання у патронатних родинах подовжено. Після війни їх повернуть до рідних чи опікунів, або знайдуть прийомних батьків.
Олеся Білько, начальниця відділу Дніпропетровського обласного центру соціальних служб: «Діти підготовлені до того, що вони будуть переміщені. Діти адаптовані, отримали допомогу від патронатних батьків. Вони здорові, вони емоційно стабільні і це дуже класно».
На Дніпропетровщині 5 тисяч дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. В Україні наша область лідирує у створенні патронатних родин — 21 сім’я.
До речі, у травні на базі обласної соціальної служби відкривають нові курси для потенційних патронатних батьків.
Читайте також: У Дніпрі перекриють рух Амурським мостом: причина (доповнено)
