«Ми чекаємо на них щодня». У Дніпрі об’єднали родини полонених та зниклих безвісти за молитовним сніданком

У Дніпрі до Всесвітнього дня зниклих безвісти, який відзначають 30 серпня, провели молитовний сніданок для родин полонених, зниклих безвісти та загиблих захисників. Його мета – об’єднати людей, які щодня чекають на повернення своїх рідних, підтримати одне одного та разом помолитися за мир і повернення українських військових додому.

Під час молитовного сніданку учасники помолилися за здоров’я, мир та якнайшвидше повернення всіх полонених і зниклих безвісти. Для родин також підготували концертну програму.

Директор департаменту ветеранської політики Дніпровської міської ради Антон Малий наголосив, що цей захід – передусім про пам’ять, надію та необхідність системної роботи задля повернення захисників.

«Сьогодні це молитовний сніданок пам’яті про хлопців, які зникли безвісти або перебувають у полоні, про яких їхні рідні досі не мають звістки. Це також сніданок надії. Ми маємо ще раз нагадати: наші хлопці повинні якнайшвидше повернутися до своїх рідних і на рідну землю. І для цього потрібна системна робота, зокрема й на рівні держави», – сказав Антон Малий.

Однією з центральних подій стала ініціатива «Дерево чекання». На живому дереві планують розміщувати стрічки з іменами полонених та зниклих безвісти захисників. Воно має стати символом пам’яті, віри та очікування.

«Запропонували разом із організаторами заходу – Всеукраїнським громадським об’єднанням матерів та родичів учасників АТО «Берегиня» – започаткувати «Дерево надії». На ньому будуть стрічки з іменами тих, хто зник безвісти або перебуває в полоні. Це символ того, що наших захисників не забули, про них пам’ятають і чекають. А коли вони повертатимуться додому, ми хочемо, щоб вони самі знімали свої стрічки з цього дерева», — зазначив Антон Малий.

Голова Всеукраїнського громадського об’єднання матерів та родичів учасників АТО «Берегиня» Алла Макух знає, що таке очікування на власному досвіді. Її син свого часу провів у полоні понад рік і повернувся додому. Саме після його звільнення вона разом з іншими родинами створила громадське об’єднання, щоб спільно відстоювати права родичів та боротися за повернення захисників.

«Після звільнення мого сина ми організувалися в громадське об’єднання, тому що зрозуміли, що разом ми сильніші. Ми можемо підтримувати одне одного та боротися за права і повернення своїх рідних», — розповіла Алла Макух.

За її словами, на молитовному сніданку зібралися родини загиблих, полонених та зниклих безвісти військових. Серед них є матері, які чекають на своїх синів ще з 2014 року.

«Сьогодні ми зібралися саме для того, щоб об’єднати родини. Щоб люди не відчували себе самотніми у своїй боротьбі, щоб знали: вони не одні. Це, мабуть, найголовніше», – підкреслила Алла Макух.

Ідею «Дерева чекання» також планують розвивати надалі – за підтримки церкви висадити живе дерево, яке стане постійним символом боротьби, віри та надії родин.

Для Оксани Ковальчук такі зустрічі мають особливе значення. Її чоловік Віталій пішов добровольцем у перший день повномасштабного вторгнення, служив у розвідці, а приблизно через місяць зник безвісти. Родина не має звістки про нього вже понад чотири роки.

«Ми продовжуємо сподіватися, що Віталій живий і повернеться. На нього чекаю я, його діти та двоє онуків. Один із них народився вже після його зникнення, і він навіть не знає про його народження. Ми дуже хочемо, щоб наш чоловік, батько і дідусь повернувся додому», – розповіла Оксана.

Вона зазначає, що найважче для родин — жити в невизначеності, коли немає відповіді, що сталося з близькою людиною.

«Немає нічого важчого, ніж невизначена втрата. Кожного дня ти прокидаєшся з думкою: «А що там? Коли буде повернення?» — і засинаєш із цією ж думкою. Але коли ми об’єднуємося, підтримуємо одна одну, стає легше. Ми намагаємося не лише чекати, а й допомагати нашим військовим», – каже Оксана Ковальчук.

Одна з таких ініціатив — волонтерська робота родин.

Вони проводять благодійні заходи, ярмарки та виставки, збирають кошти й виготовляють необхідне для військових спорядження.

Серед учасниць – Наталія, син якої Станіслав зник безвісти у червні 2022 року. Він пішов служити ще до повномасштабного вторгнення. Після його зникнення жінка спрямувала сили на допомогу іншим військовим.

Разом із побратимами та волонтерами вона розробляє та виготовляє спеціальні ізотермічні ковдри, пончо та накидки для військової техніки. Вони допомагають маскувати військових і техніку.

«Мій син зник понад чотири роки тому. Я досі чекаю на звістку і вірю, що він живий та перебуває в полоні. Поки чекаю, намагаюся допомагати іншим нашим хлопцям», – додала Наталія.

Читайте також: Цифрова валіза: на Дніпропетровщині з початку року працівники ЦНАП надали понад 1000 виїзних адмінпослуг