У Дніпрі вшанували пам’ять полеглих оборонців України. Посмертні відзнаки «Захисник Вітчизни» передали родинам 21 воїна, які ціною власного життя боронили свободу та незалежність держави.
Ледве стримуючи сльози, Гюльнар не відводить погляду від портрета свого старшого брата Нахіда. Чоловік пішов захищати країну вже на другий день повномасштабної війни.
«Пішов добровольцем, а потім без якогось навчання їх відправили на Херсонський напрямок. Разом із моїм чоловіком, який теж зараз на фронті», – розповіла Гюльнар Ібішова Іманхан Кизи.
Сім’я Нахіда родом з Азербайджану. На початку дев’яностих вони переїхали до України, рятуючись від війни. Тож для чоловіка було особливо важливо захищати країну, яка свого часу стала для його родини другою домівкою.
«Все одно через 30 років війна нас наздогнала. Нахід з самого початку не любив росіян, оскільки росіяни допомагали Вірменії у війні між Вірменією та Азербайджаном. У зв’язку з цим він вирішив піти воювати, оскільки негативно відгукувався про росіян. І вважав за потрібне стати на захист», – каже вона.
Нахід був командиром мінометного розрахунку у складі 60-ї бригади. Разом із побратимами виконував бойові завдання та завдавав ударів по ворожих позиціях.
«Йому дуже подобалась його робота. Йому пропонували інші варіанти піти в більш безпечне місце, але він був дуже прив’язаний до своїх побратимів і вирішив, що не може їх залишити. І з ними був до кінця», – каже Гюльнар.
За час служби Нахіда в сім’ї започаткувалася традиція – щовечора телефонувати одне одному. Та напередодні дня народження Гюльнар телефон так і не задзвонив.
«Мені на день народження подзвонили і сказали, що четвертого жовтня він загинув, на жаль, в селі Новоолександрівка на Херсонщині. Зі слів його побратимів, вони провели ряд дій на якійсь з позицій, після чого пішли з цієї позиції, щоб, умовно, щось поїсти. І, наскільки мені відомо, він тільки зняв бронік, тільки зняв каску, як прилетів «Ураган» на місце, де вони були. Через те, що він був без шолома, прилетів уламок у потиличну частину і помер одразу на місці там».
Пам’ять про полеглих захисників Дніпра бережуть і в цифровому просторі. На меморіальній платформі «Війна» зібрані сотні імен та історій містян, які стали на захист України й віддали за її свободу найдорожче – своє життя.
«Ми робимо все для того, щоби родичі загиблих не почували себе на самоті, щоби вони знали: їхніх рідних пам’ятають поіменно, вшановують», — повідомив заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко.
Читайте також: Захист, який поруч: у Дніпрі на «Родинній лавці» відкрили марунові парасольки 7-го корпусу Десантно-штурмових військ