До війни Дмитро понад 20 років працював шахтарем на Донеччині. У 2022 році долучився до війська, став сапером і виконував бойові завдання на сході. Під час одного з них поруч розірвалася міна — чоловік отримав важке поранення і переніс кілька операцій. Тепер його життя — це щоденні тренування у реабілітаційному центрі Дніпра і маленькі кроки до великої мети — знову ходити самостійно.
Кожен ранок 48-річного військового Дмитра починається з тренування у реабілітаційному центрі. По обіді — ще одне.
«Якщо раніше я міг присідати, то зараз це дуже тяжко», — каже Дмитро, військовослужбовець, який відновлюється після поранення.
«Якщо не старатись, то чого тут знаходитись? Просто лежати? Хочеться ж вийти і по місту з жінкою пройтись нормально», — додає чоловік.
Фізичні вправи потрібні, аби відновити рухливість лівої ноги, яку чоловік втратив після поранення на Харківщині у жовтні 2025 року.
«Чую вихід, але не чую, що міна летить. Це значить — в мене летить. Почав бігти, а вона мене наздогнала», — згадує Дмитро.
Міна розірвалася всього за метр від оборонця. Вибух стався під час виконання бойових завдань, де Дмитро служив сапером — мінував та розміновував позиції.
«Мені ще пощастило, що я взагалі живий після такого… Я очі відкрив: “о, живий, слава Богу”. Глянув на ноги: одна нога в мене була вивернута», — розповідає Дмитро.
Внаслідок удару — пошматована нога від стегна до стопи та контузія. Евакуація чоловіка тривала 16 годин — до пункту тягнули побратими під постійною загрозою обстрілу. Далі було лікування та сім операцій.
«Внаслідок вогнепального поранення Дмитро отримав перелом великої стегнової кістки, який в подальшому був зафіксований остеосинтезом. Після всіх проведених маніпуляцій він потрапив до нас у відділення на реабілітацію», — розповідає Олександр, фізичний терапевт центру.
Через травму ліва нога стала коротшою, а рухливість — обмеженою.
«В першу чергу ми підібрали адаптивне взуття, аби пацієнт міг почати навантажувати свою кінцівку. Далі поступово додавали силові вправи та вправи на розтяг. Таким чином працюємо вже другий тиждень», — пояснює Олександр.
Після операцій Дмитро довгий час не наважувався навіть наступати на кінцівку через страх зашкодити собі. Подолати внутрішні бар’єри та нормалізувати психологічний стан допомогли психологи.
«Думки були такі: була б граната — я б підірвав усіх. Така злість була, всіх ненавидиш, всі тебе дратують. Зараз навіть рідні кажуть: “ти на себе став схожим”. І погляд, і мова були зовсім інші», — ділиться військовослужбовець.
Чоловік докладає всіх зусиль, аби в майбутньому ходити без милиць. І вже має перші результати.
«Коли я сюди приїхав, то нога просто стирчала. Навіть під час побутових речей вона була в такому положенні. Зараз завдяки моєму фізичному терапевту я вже спокійно можу і згинати її, і сідати, і навіть трохи ставати на ногу», — розповідає Дмитро.
До війська Дмитро добровільно долучився у серпні 2022 року. До того понад 20 років працював шахтарем у рідному Добропіллі на Донеччині. Нині його будинок пошкоджений, а родина проживає у Дніпрі. Тож чоловік мріє знову мати власне житло.
«Житло треба своє брати. А то жили, працювали, заробляли, а воно все залишилось там, і ми зараз без нічого. Що ми звідти забрали? Жменю речей. Тому будемо з житлом вирішувати», — ділиться Дмитро.
Читайте також: «Дякуємо місту за турботу про нас»: учасники Університету третього віку у Дніпрі опановували мистецтво розпису екошоперів
