Поки Віктор боронить Україну, його син – виборює перемоги на спортивній арені. На всеукраїнському чемпіонаті з бойового самбо у ваговій категорії до 24-х кілограмів Вова виборов перше місце.
«Приносить кайф, коли приїжджаєш після змагань і можна добре відпочити. При цьому в тебе все болить, але ти відпочиваєш, відновлюєшся — і тобі це подобається. Ти розумієш, яке місце посів, і це мотивує, хочеться йти далі», — сказав чемпіон України з бойового самбо Вова.
Йому лише 10, але в його очах-доросла рішучість. Поки інші діти ще шукають себе Вова вже знає, ким хоче стати у майбутньому.
«Я хочу стати професійним бійцем, виступати в UFC та боротися проти сильних суперників. Сильнішим за Усика я не можу стати, тому що він займався боксом, але технічно я, можливо, сильніший за нього», — ділиться Вова.
За кожним досягненням стоїть підтримка батька – військового 128-ї окремої бригади «Дике Поле». Попри вік умаленького дніпрянина за плечима вже десятки поєдинків. Вова зізнається, що йому не завжди було легко, та щоразу, коли хотів здатися – згадував, заради кого бореться.
«Він воює, і в мене з’являється мотивація, щоб він подивився, як я перемагаю, і повболівав за мене. Він відпрацьовує зі мною вдома на лапах і підтримує мене характером. Каже: “Давай, ти виграєш усіх”, а перед боєм одягає рукавички й говорить: “Ти всіх там покладеш”», — сказав він.
Наразі він тренується щонайменше 3 рази на тиждень, по півтори години. Незабаром кількість тренувань зросте вдвічі. У маленького борця чергове заняття, на яке нам вдалося потрапити. Сьогодні воно особливе, адже у залі присутній його батько. Віктор приїхав с фронту, щоб бодай на кілька годин побачити сина. Востаннє вони бачились ще у вересні.
Віктор стоїть біля татаму та не може відвести погляд. Чоловік подумки повертається в минуле, коли той був ще непосидючим трирічним вихором.
«Ще коли він був у дитячому садочку, у три роки, він почав займатися кросфітом і продовжував до п’яти. Це його трохи виснажувало: він приходив додому до нас уже більш спокійний. Потім ми вирішили, що йому потрібно займатися якимось вузьконаправленим бойовим мистецтвом, і обрали бойове самбо та ММА», — ділиться військовий 128-ї бригади «Дике Поле» Віктор.
Поки інші діти грали у дворі – Вова біг на тренування. Батько каже – для сина це було важко, але в свої 10 він вже має неабиякі результати своєї наполегливої праці. Малий двічі виборював першість України. Віктор не завжди може бути присутній на змаганнях через військову службу, та коли випадає нагода – тато хвилюється більше за сина.
«У нього було три поєдинки, три сутички. Дві з них він завершив достроково — зробив больовий прийом. Третій бій дався складніше: він дуже втомився. Ми приїхали туди о дев’ятій ранку, а останній бій у нього був о сьомій вечора. Увесь день він перебував у залі — це його трохи виснажило. Але на додатковій хвилині він здобув перемогу», — згадує Віктор.
Син жартома каже, що переганяє батька по кількості отриманих нагород і незабаром стане більш титулованим.
«У мене за період служби є певні нагороди. На попередній службі я також отримував подяки та грамоти. І він завжди приходить і каже: “Тату, у мене більше, я вже тебе трохи обігнав”. Я відповідаю: “Синку, то ж війна — вона рахується за дві, за три”. А він каже: “Ну зачекай, зачекай трохи, я тебе ще пережену”», — каже Віктор.
Тренер каже, що головне не лише сила, а й характер. Адже перемоги народжуються в залі, коли ніхто не бачить, а на змаганнях видно результати щоденної праці.
«Дуже гарний хлопчина. Ми з ним працюємо вже більше чотирьох років. Спочатку він не проявляв великих амбіцій і ентузіазму, адже у нас усі діти однакові: у всіх дві руки, дві ноги, одна голова. Але їх відрізняють саме амбіції. І коли в дитини прокидається велика амбіція, вона прагне досягти великих вершин», — зазначив тренер Михайло Кравченко.
Перемога хлопчини на всеукраїнському чемпіонаті – це не лише його особисте досягнення, а й гордість для батьків та всього міста.
Читайте також: Вихованець СДЮСШОР №3 з Дніпра Алексій Писарєв здобув перемогу у півмарафоні в Білій Церкві
