Котокульки, мотанки та «припинди» — ці унікальні вироби створює дніпрянка Ірина Пелих і передає їх нашим захисникам. За місяць до початку повномасштабного вторгнення жінці поставили діагноз — рак молочної залози четвертої стадії з метастазами у лімфовузлах, печінці та кістках.
“Чудово розумію і усвідомлюю свої шанси, коли в тебе виявляють рак одразу на четвертій стадії. Ну, це був шок, до того ж я постійно проходила чекапи та обстеження — кожні пів року”, — розповіла мешканка Дніпра, переселенка Ірина Пелих.
До того, як Ірина дізналась про свій діагноз – вона працювала завідувачкою цитологічного відділення обласного онкодиспансеру. Тому чудово розуміла, які випробовування на неї чекають.
“Лікуюсь я вже три з половиною роки, пройшла декілька ліній гормонотерапії, і наразі проходжу п’яту хіміотерапію — вже пройшла сім курсів. Ситуація така, що в мене повністю тотальне ураження печінки, тобто там безліч метастазів, а також тотальне ураження скелету: хребет, верхні та нижні кінцівки і навіть кістки черепа”, — каже вона.
З дитинства вона вміла в’язати, втім через роботу не встигала зайнятися творчістю, а під час лікування з головою занурилась у цю справу, аби відволіктись від лікарняних стін та зарадити іншим. Тоді і з’явилися перші котокульки – іграшки у вигляді котиків.
“Я колись в інтернеті побачила котика, саме у вигляді кулі, але не зберегла його і потім не змогла знайти, тож вирішила вигадати сама, тобто сама придумала схему та оздоблення якесь цікаве. Потім у мене з’явилися котики-хлопчики та котики-дівчатка у спідницях”, — згадує вона.
Усі котики – унікальні, у кожного свій погляд, характер та настрій. Від початку великої війни Ірина зв’язала понад дві тисячі котокульок, які купують не лише в Україні, а й за кордоном.
“До мене звернулися з Америки, вони організовували ярмарки на підтримку ЗСУ. В Америці взагалі котиків найбільше — їх більше тисячі. Котики роз’їхалися по всій Європі, майже в кожній країні, думаю, окрім Ватикану. А так вони є на всіх континентах, окрім Африки та Антарктиди”, — розповіла Ірина.
Жінка постійно шукає нові напрямки у в’язанні. Декілька місяців тому вона опанувала виготовлення “припинди” — елемента народного вбрання. Це давня назва жіночого фартуха або запаски. На створення однієї йде до шести днів кропіткої праці.
Самопочуття не завжди дозволяє працювати багато. Через біль у спині їй важко сидіти, тому в’язати часто доводиться лежачи.
“Зараз я під уколами знеболюючого, тому сиджу, а взагалі я не сиджу — в’яжу напівлежачи. У мене барикада з подушок, валиків тощо, і я в’яжу у напівлежачому стані”, — каже вона.
Частину заробленого Ірина донатить армії. Також вся її родина займається волонтерством і допомагає фронту не тільки грошима:
“Коли приїхали перші переселенці, ми винесли пів хати — і постіль, і консервації, все, чим можемо допомогти, ми допомагаємо.”
Окрім в’язання, Ірина знаходить натхнення у поезії. Вона пише переважно жартівливі вірші. Проте, особливе місце в її серці займає твір, присвячений Мелітополю, в якому вона народилась.
Не здаватися та йти далі жінці допомагає чоловік. Олексія вона називає своєю головною опорою та підтримкою. Разом вони вже 8 років.
“Кожен діагноз, усі нові погані новини… мене тримає за руку чоловік. Він завжди поруч — в лікарні, на хімії, на всіх аналізах”, — ділиться жінка.
“Іноді достатньо бути поруч, морально підтримувати, не давати опускати руки. Коли були спроби здатися, я не давав, кохання допомагає нам у цьому”, — зазначив чоловік Ірини, Олексій.
У майстрині безліч творчих планів, які вона боїться не встигнути втілити через хворобу. Попри це, Ірина радіє, що її вироби знаходять своїх власників і приносять людям щиру радість. Надихають жінку не лише підтримка близьких, а й теплі слова вдячності та позитивні відгуки від тих, хто купує її роботи.
“Це відволікає, це заспокоює, а коли ти бачиш ще якийсь результат — це підіймає настрій. У моєму стані дуже важко будувати плани, але все одно, поки людина жива — є надія. Є мрії і плани, дуже багато чого хочеться спробувати зв’язати, тому, звісно, є якісь, і я навіть собі записую вішліст, де є нові моделі припіндів, якісь нові варіанти котиків. Тобто, звісно, хочеться, плани — одне, а є ще мрії. Основна мрія — все ж таки дожити до перемоги”, — сказала Ірина.
На особистій сторінці Ірини у Фейсбуці можна не лиши подивитись на унікальні вироби, а й придбати їх, аби підтримати майстриню та допомогти збройним силам.
Читайте також: Прорив у медицині Дніпра: у міській лікарні вперше здійснили аутотрансплантацію клітин дорослому пацієнту
