«Дістав уламок, з якого йшов дим». Лікар-хірург міської лікарні Дніпра робить складні операції для порятунку поранених бійців. З початком повномасштабного вторгнення, медикам довелося зіткнутися з новими викликами та нетиповими для їхньої практики випадками.
Лікаря-хірурга Володимира Галенка повномасштабна війна застала на чергуванні.
«Ми давно звикли, що з 14-го року у нас іде війна, лікарня надавала допомогу пораненим, з контузіями, це не було десь, ми з цим були знайомими. Але широкомасштабний наступ, ракети, які влучають умісто, і почуття невизначеності, чи дійдуть орки сюди чи не дійдуть… Далі робота, надання допомоги, якісь перев’язки, обстеження. Доки це все налаштувалось, допомагали з їжею. Я памятаю, телефонує медичний директор, каже, що збирайтеся, приїжджайте — відчиняєш холодильник, вигрібаєш, складаєш у сумку, сідаєш у машину, береш двох-трьох чоловіків і приїжджаєш в лікарню», — ділиться Володимир Галенко, лікар-хірург міської клінічної лікарні.
Військові травми значно відрізняються від тих, з якими звикли працювати лікарі у цивільному житті. Медикам довелося швидко вчитися.
«З військовою травмою доводилося знайомитись, читати, навчатись, щось піддивлятись на ходу.
Серед таких найскладніших, найважчих випадків для мене, це хлопець, який отримав поранення в плече, йому надали допомогу в польовому шпиталі, привезли до нас. При первинному огляді нічого не викликало підозру, кістки були цілі, рука працювала. А вранці його почав турбувати сильний біль у животі, ми його терміново прооперували і виявилось, що величезний уламок, сантиметрів 5 чи 6, який зайшов у плече, пробив плече, праву легеню, наскрізь пробив печінку і застряг у товстій кишці, я знайшов цей уламок, це впринципі найбільший уламок, який мені доводилося діставати з тіла людини. Уламок був незвичайний, він, як потім мені пояснили, був з якоїсь запалювальної карбідної суміші, як тільки на нього потрапляла волога, він починав виділяти дим з карбідним запахом.
», — розповідвє Володимир Галенко.
Читайте також: «Я тішуся, що знайшла своє покликання», – мати-вихователька ДБСТ виховує одразу дев’ять хлопчиків
