Світлана Новікова двічі була змушена залишати рідний дім через війну. Кожен переїзд ставав для неї новим стартом, новими випробуваннями — депресією, втратами, невідомістю. Та навіть у таких складних обставинах вона знаходила сили йти далі. У Дніпрі Світлана відновила власну справу та почала створювати унікальні букети з зефіру. Для неї це не просто робота — це спосіб адаптуватися, повірити в себе знову та навчитися радіти життю.
На маленькій орендованій кухні Світлана ретельно вимірює температур сиропу. Їй важливо все – стінки каструлі, товщина дна, точність рухів. Адже тут народжуються її фірмові зефірні квіти-солодощі, в які вона вкладає всю свою майстерність.
Світлана Новікова — переселенка, чию долю війна змінює вже не вперше. У 2014 році вона покинула рідну домівку на Донеччині, переїхала до Маріуполя, де почала будувати нове життя. Та у 2022 –му повномасштабне вторгнення знову змусило її тікати — уже з міста, яке вона встигла назвати своїм другим домом.
«Розумієте, коли це трапилося в лютому, то, мабуть, через те, що ми вже пережили таке у 2014-му, ми тут швидко якось згрупувалися, чи як це сказати. Я дітям пояснила, що робити, яка буде обстановка. Тому що Маріуполь… У нас уже з одного напрямку дороги не було — шлях був перекритий. І коли сказали, що трапилося, що розбомбили дорогу на Волноваху, то все — у нас лишилася одна дорога, тільки один напрямок — їхати на Бердянськ», — сказала переселенка Світлана Новікова.
«Ми дали собі час, так сказати, оговтатися після стресу. І я сказала, що потрібно виходити на роботу, тому що буде дуже багато переселенців, і з містами буде, ну, тяжко. І ми вийшли на роботу. Ну, це, мабуть, була наша помилка, так скажемо, тому що ми практично не адаптувалися й одразу вийшли. А треба було, щоб минув деякий час, аби, як кажуть, прийти до тями. А ми — раз, і вже вийшли. А потім оця депресія… Вона вже потихеньку, ну, навіть не потихеньку — стала більш такою, скажімо, активною в нас», — зазначила вона.
«Це було цікаво. Я просто побачила рекламу, що з зефіру роблять квіти. Ми все оплатили, частково допомагав син. І, мабуть, це починалося як хобі. Було дуже цікаво, що ти можеш таке робити».
«Уже коли приїхали сюди, то було тяжко, тому що взагалі нічого не було. Діти сказали: “Давай повернемо тебе до зефірок. Займайся чим-небудь, аби ти була зайнята”. І ми вже міксер брали, купували… Ну, там у розстрочку син оформляв, тому що так одразу ж не купиш».
«І вони зробили мені таку рекламу на мікрорайоні, що я можу робити такі дивовижні квіти. І в мене пішли перші замовлення. І я зрозуміла, що тут, знаєте, тяжко починати з нуля. От ти приїхав, нікого не знаєш — ні друзів, ні знайомих. І волонтери мені допомогли: розповіли про мене. І в мене пішли перші замовлення на квіти», — каже жінка.
Солодкі квіти, які створює Світлана — це вже більше, ніж десерт. Для неї це спосіб зібрати себе докупи, заспокоїти серце, допомогти іншим і повернути бодай частину того, що забрала війна.
