Вікторія – доброволець, медикиня. До 108-ї Кодацької бригади перевелася нещодавно, за власним бажанням. У жінки вища медична освіта. Вона закінчила Східноєвропейський університет, згодом працювала в різних закладах охорони здоров’я. Війну зустріла з досвідом приватної підприємницької діяльності у медичній сфері.
– Коли почалося російське вторгнення і я почула про його жертви, не змогла сидіти вдома, серце краялось, – розповідає Вікторія. – Пішла на міську військову «площадку», а звідти направили до військкомату. 7 жовтня прийняла Військову присягу, і мене як медика визначили на евакуацію: я служила на потягах понад два роки. 24 травня 2025 року перевелася до 108-ї бригади.
Нині Вікторія служить у Павлоградському батальйоні на посаді медика. Каже, що в підрозділі її зустріли гостинно. Лікарів із досвідом тут щиро цінують і ставляться до них із повагою.
– Я дуже хотіла потрапити до бойової бригади – і ось це сталося, – ділиться медикиня. – Зараз маю чимало обов’язків, зокрема паперова робота. Це марудно, але розумію, що від правильного оформлення залежить подальша доля пораненого, тому стараюся робити все відповідально. Окрім цього, чергую й беру участь у «медеваках».
– Чи були вже перші виїзди на передову?
– Так. Нещодавно забирали бійця з бойовим пораненням у голову. Переважно маємо справу з контузіями та вогнепальними пораненнями. Усі колеги – професійні: стабілізуємо хлопців і доправляємо до стаціонарних медзакладів.
– Пам’ятаєте своє перше чергування?
– Звичайно. Дуже хвилювалася, не знала, як правильно побудувати роботу. Тут усе відбувається «на ходу»: у «швидкій» працюєш у броніку, касці… У потязі було все зрозуміло й комфортніше. А тут ще й потрібно слухати по рації, чи немає загрози з неба. Тоді, навіть маючи практику, не змогла поставити катетер – руки тремтіли… Хотілося швидше від’їхати в безпечніше місце і надати допомогу, але так не виходить – треба їхати й їхати!
– А як колеги? Допомогли, підтримали?
– Так, звичайно. Усі підтримують одне одного, допомагають. Коли вперше була на «медеваку», я відчула турботу й підтримку. Все зробили як належить.
– Вам більше до душі робота безпосередньо з людьми, щоб надавати допомогу?
– Так.
– А чому ви вибрали професію медика?
– Ще з дитинства дуже хотілося робити уколи, – усміхається Вікторія. – Просто уколи й усе! Згодом займалася в медицині багатьма речами й зрозуміла: можу допомагати людям. Від цього на душі радісно.
– Що стало для вас найскладнішим на війні? До чого важко пристосовувалися?
– До побуту. Я звикла до комфортніших умов. Готування на газовому балоні – для мене це щось екстремальне. Проживання в сільських хатах…
– Уже трохи адаптувалися?
– Так, уже нормально. Звичайно, нові люди, новий колектив – ми живемо разом. Я одна жінка серед хлопців у хаті – це незвично. Ще навчалася працювати з комп’ютером, із чим раніше не стикалася. Але ж треба!
– Чи є у вас хобі? Що любите робити?
– Куховарити обожнюю. Гарно готую м’ясо, шашлик.
– Чи є мрії?
– Є! Найперше – щоб закінчилася війна. А ще хочу переїхати жити до моря. Там чудовий клімат. Звісно, в Крим – де сосни, кипариси, напівдикі пляжі… Але найголовніше – завершити війну і вигнати окупантів з нашої землі!
Приєднуйтеся до лав 108-ї бригади ТрО. Телефон рекрутингового центру: 0 800 337 803. Facebook.
Читайте також: Між мешканцями розгорілась суперечка через огорожу, що блокує вхід до сховища
