Голодомор 32-33 років та голод сьогодення. У Дніпрі провели захід «Музеї на лінії пам’яті: як локальні інституції осмислюють протидію геноцидальній політиці агресора». Під час дискусії учасники обговорили вшанування жертв Голодомору, збереження та відновлення національної пам’яті України. Порушили і питання голоду українських військових під час полону.
«Ми звикли вважати, що Голодомор – це як грім серед ясного неба, проте це не так. Йому передувала ціла низка подій, так як і нинішній війні. У нашому музеї ми ставимо за мету показати спротив нашого народу та незламність українців у той жахливий час. Довго ми мовчали і не розповідали дітям правди і це була наша помилка. У мене є хлопці, з якими я разом збирала спогади про Голодомор, а потім вони потрапили у полон. І коли потім я з ними спілкувалася, то вони сказали, що саме ті розповіді бабусь допомогли їм вижити і фізично, і морально», — говорить в.о. директора «Музей спротиву Голодомору» Дніпровської міськради Віра Аннусова.
«Ми з упевненістю можемо порівнювати Голодомор минулого століття з голодом, який відчувають українські військові у полоні чи люди на окупованих росією територіях. Адже найбільші тортури, за словами воїнів, – це тортури голодом. Коли у них була нестача їжі, то інші питання відходили на другий план. Це саме те, що переживали люди під час Голодомору 32-33 років. Ну і не забуваємо про те, що коли росія заходить на українську територію, то перше, що вона робить, це знищує підручники з історії України, всю літературу, написану української мовою, та починає промивати мозок. Це також методи впливу на людей, які застосовувалися у 30-х роках і які використовують у нинішній час», — додала провідна наукова співробітниця відділу дослідження Голодомору та штучних масових голодів 1921-1923, 1946-1946 років, докторка історичних наук Наталія Романець.
Вони обговорили необхідність створення музеїв Голодомору у містах України, які б висвітлювали і локальні прояви голоду як інструменту геноциду українського народу.
«Голодомор – це злочин, який був спрямований на знищення української ідентичності. І зараз мета російського агресора така сама, проте методи різні. Але ми маємо пам’ятати, що у 32-33 роках основної цілі Сталін не досягнув. Тому сьогодні ми також можемо бути впевнені, що і путін нічого не доб’ється. Адже українці змінилися, наше суспільство стало сильнішим і ми події 32-33 років оцінюємо тепер по-іншому. Свого часу наш інститут пропонував гасло «Ми пам’ятаємо, ми сильні» і воно продовжує бути актуальним. Зараз ми не лише пам’ятаємо про історію минулого, але і розуміємо, що тоді вчинялися страшні злочини проти людей. Це дає нам силу зараз чинити спротив і боротися, щоб запобігти чомусь подібному», — каже історик, заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак.
Про важливість збереження пам’яті про геноцид проти українців наголосив і заступник міського голови Андрій Денисенко: «У Дніпрі працює унікальна установа – Музей спротиву Голодомору. Адже український народ не був просто жертвою, він чинив опір. Взагалі слово «спротив» — це суто дніпровська назва, адже це певно в нашому менталітеті Дніпра та області, яка є серцевиною козацького Січового краю, не просто бути жертвами, а боротися. І тому Дніпро став центром опору рашистській агресії ще в 2014 році, відгукнувся багатотисячним добровольчим рухом з початку повномасштабного вторгнення. І мешканці нашої території ще в 32-33 роках відзначилися тим, що на центральній, східній та південній Україні було чи не найбільше повстання. Саме тут було наймасовіше збройне повстання проти червоного терору голодом — це Павлоградське повстання. Тому для дніпрян, для січеславців це нормально сприймати тему Голодомору через спротив, через те, що ми не маємо бути жертвами. Ми маємо захищати наш український народ, нашу гідність, свободу та право на життя. І найголовніше – ми маємо знати та пам’ятати українську історію, щоб знати проти кого і за що ми боремося».
Читайте також: Десантники кидають спортивний виклик цивільним! Доведи, що ти сильний і справжній! | Окішев | Жуков
