За день до того, як шойгу та суровікін оголосили «маневр», Ви процитували у Facebook такі слова: «росія завжди пропонує переговори, коли їй важко, коли плани руйнуються, щоб виграти час, підтягнути сили, виправити помилки, знайти слабке місце, а потім з новою силою вдарити!» Саме тоді збільшувався тиск на Україну щодо переговорів з путіним, і Офіс Президента змінив позицію – від цього більше не відмовляються. Тепер, після здавання ворогом правого берега, що Ви думаєте про переговори? Чи потрібні вони зараз Україні?
– Дивіться, мене турбує те, що я спостерігаю у світовій пресі. У світовій пресі розпочалася цікава тенденція. Про це пише Нью-Йорк Таймс та інші американські великі видання. Я побачив величезну статтю в італійській La Repubblica. Почали звучати нові наративи про те, що не можна відрізати шляхи для переговорів з путіним, що Україна все одно має бути в якомусь діалозі. При цьому вони як би не говорять про те, що Україна має піти на територіальні поступки. Але сам по собі наратив про те, що світ страждає, світ може чекати голоду, тому не можна відрізати собі шлях для переговорів, якийсь шлях треба залишати, знову ж таки, повідомлення про те, що пан Салліван, це радник президента Байдена, який начебто, за деякою інформацією, веде якісь переговори з паном патрушевим у росії, і так далі, — всі ці сигнали дають привід для того, щоб задуматися про те, що політичний вектор, очевидно, може змінюватися. І я боюся, що Президента та його оточення схилятимуть до того, що треба йти на якісь переговори з путіним.
Я вважаю, що переговори зараз нічого не дадуть. При тому, що ми бачимо паралельно рух і з російської сторони. Якщо раніше російська сторона для переговорів висувала якісь умови перед переговорами, на які Україна мала погодитися, то зараз вони заявили, вийшли та сказали: ми готові на переговори без жодних умов.
З одного боку це говорить про те, що в України з’явилася сильна позиція. Україна показала, що вона бореться, перемагає, б’є ворога.
З іншого боку це, знаєте, звучить, як якесь заманювання. Як якась приманка. Тобто так, ми готові на переговори без жодних умов. Якщо раніше вони не були готові без жодних умов, тепер готові без будь-яких умов. У моєму розумінні це таки якась приманка для того, щоб таки завести Україну в переговорний процес і зробити паузу на фронті.
Пауза на фронті, безумовно, матиме велике значення для перегрупування військ, для зведення фортифікаційних споруд на окупованих територіях, для покращення шляхів постачання та комунікацій.
Тому я і навів фразу Джохара Дудаєва, який загалом був досить далекоглядною людиною, практично все своє життя присвятив боротьбі з російською окупацією всередині самої російської федерації, він дуже добре знав свого ворога.
Тому я і процитував цю фразу, натякаючи на те, що зараз щось змінюється і це помітно. Змінюється і на Заході, змінюється у самій росії. І нам намагаються нав’язати якісь наративи, пов’язані з переговорним процесом.
Я вважаю, що цей процес передчасний, і поки нема про що говорити з росіянами. У нас є перевага, тактична перевага, ми маємо її використовувати на фронті. І загалом добиватися подальшого успіху зі звільнення наших територій, зокрема, Запорізької області.
Тому що це не менш стратегічна територія, аніж Херсон, Херсонська область. Там знаходиться Енергодар, там знаходиться Бердянськ, порт. Там знаходиться вихід до Азовського моря. І так далі, і так далі. Цю територію тримає ворог. Ця територія для нас важлива, важлива. Це територія України, яка ніколи не була спірною чи якоюсь ще, в історичному періоді колись, десь, комусь належала. Це територія України, де була Запорізька Січ, де були українські козаки, яких боялася Катерина Друга, імператриця російської імперії. Ми ж це пам’ятаємо з історії.
Тому будь-які історичні паралелі, які наводить путін, вони просто недоречні, некоректні та неправдиві, так говоритимемо.
Тому ми маємо на сьогоднішній день використовувати тактичну перевагу, яку отримали ЗСУ, та продовжувати бойові дії, гнати ворога та виганяти його з наших територій, тепер уже із Запорізької області.
