Вони розписалися, але так і не встигли зіграти весілля. На фотосесії Вікторія позувала з особистими речами чоловіка. Місце обрала невипадкове, і всі деталі мали прихований сенс.
Дружина загиблого на війні дніпрянина Владислава зробила фотосесію у його кітелі з шевронами на згадку про своє кохання. Історію їхнього знайомства Вікторія Воронина згадує з теплом та ніжністю. У 2019 році вона з подругою приїхала по роботі до Тернополя.
“Люди стояли біля стола і щось роздивлялись, і я кажу своїй подрузі: давай дізнаємось, що тут потрібно робити, чи зможемо ми взагалі отримати цей штамп чи ні. Я підходжу питаю, що тут треба зробити, і він стоїть переді мною такий гарний, статний чоловік, я б навіть сказала юнак на той момент, він дійсно був молодший, ніж зараз”.
Гортаючи сімейний альбом з фотографіями, Вікторія поринає у спогади.
“Я вирішила зробити цей альбом. Я роздрукувала фотографії, починаючи з 2019 року, підписала, як все починалось: 2019 рік, і потім так все пішло. Дуже багато: якісь волонтерські сходки, вдома фестивалі, разом з собакою Рубі”.
На останній сторінці фотоальбому жінка написала “далі буде”. Минуло більше пів року з дня загибелі коханого на фронті. Інколи вона повертається до квартири, де жили разом до війни.
“У мене було розуміння, що я ніколи сюди повертатись не буду, як ми повертались разом, не буду. І перші емоції були, що ти приїжджаєш, а вона пуста. Вона пуста не тому, що тут нічого немає, а тому, що тут нікого немає”.
Вона пам’ятає його голос і те, якими щасливими вони були разом.
“Я не можу позбутись цієї фрази: ‘Зайчику, я вдома’. Ми тут зараз вдома, зайчику, на місці, але іншого зайчика немає”.
Вікторія досі тримає телефон чоловіка зарядженим, щоб передивлятися фотографії, які він зберігав.
“Коли береш телефон та розумієш, що війна не десь, а тут. Це одна з будівель Маріуполя, і ця фотографія його настільки вразила, що він поставив її на заставку. І кожного разу, коли він розблоковував телефон, він бачив і розумів, до чого він іде і що він має робити”.
Мак в руках і танець з весільним піджаком. Вікторія зробила фотосесію на руїнах зруйнованої ворогом лікарні.
“Пів року, рік. Ми з чоловіком мали би святкувати річницю. Після загибелі чоловіка майже рівно декілька днів різниці ми мали би святкувати першу річницю нашого шлюбу, яку планували грандіозно святкувати. Але, на жаль…”.
Фотосесію Вікторія продумала до дрібниць.
“Саме після зйомки з фотографом я почала розуміти, що відбувається. Я згадала одну фразу, яку мені казав чоловік з моменту, як долучився до лав ЗСУ: “Я не належу собі. Звичайно, я можу розпоряджатись своїми вчинками, але переважно я роблю те, що я маю робити”.
Одним з атрибутів був бенгальський вогник.
“Кожен предмет має свій сенс, і це вже стає певним символом. Бенгальський вогонь є символом Влада. Це те сонце, та іскра, буря емоцій, промінь – будь-що, пов’язане з чимось яскравим”.
Вікторія не припиняє підтримувати військових у пам’ять про свого чоловіка. Вона відкрила збір, щоб купити оптичний приціл та автівку для оборонців.
Читайте також: На Дніпропетровщині затвердили Комплексну програму підтримки оборонців та сімей Героїв