Вугілля, патріотичні написи та картини з териконами. Все це нагадує Донбас. Шматочок Донеччини, який може відвідати кожен, не побоюючись за свою безпеку. Мова йде про автентичну кав’ярню, яка вже рік працює у Дніпрі. Зовні – звичайна, проте, потрапивши у середину, з головою занурюєшся в життя східного регіону. Засновник кав’ярні – мешканець Покровська. Чоловік у 2014 році почав розвивати власний бренд одягу «Забой», таку ж назву отримала і кав’ярня.
Маленька Донеччина з’явилася у центрі міста рік тому. Максим є співвласником. Чоловік з Покровська. Розповідає, зробили кав’ярню у стилі рідної області адже хотіли, щоб люди, які до них приходять, поринали в атмосферу регіону.
«Ми чули багато відгуків від людей зі сходу України, які приходили сюди, і вони поринають у ту атмосферу дому. І від місцевих мешканців вони також були: дізнавалися, що таке «Забой», чому така назва, більше цікавилися історією Донеччини. Завдяки цьому ми змогли когось просвітити, що таке Донеччина», – розповідає співвласник кав’ярні Максим Лисенко.
Назва кав’ярні особлива – «Забой». Походить від сленгу Донбаських шахтарів та футбольних вболівальників донецького клубу.
«У нас на Донеччині, як і на Луганщині, багато вугільних шахт і териконів, а шахтарі спускаються саме у забій для того, щоб добувати вугілля. “Забой” також є назвою угрупування ультрас, яке походить від цього слова. Цікаво, що “забой” англійською звучить як “boys”, тому там два значення в одному», – каже Максим Лисенко.
Підтримують кав’ярню не лише ультрас, а й футболісти. Певний час тут можна було побачити трофеї «Шахтаря».
Інтер’єр закладу також особливий – можна відчути себе як у шахті так і біля терикону.
Не забувають тут і про війну, в залі є навіть подарунки від друзів-військових.
Дніпро як нове місто для бізнесу обрали свідомо. Адже, легко та швидко їздити до рідної області, а також тут чимало людей з Донеччини.
Сам Максим себе переселенцем не вважає, і просить так не називати.
«Я не дуже люблю називатися переселенцем. Ми ж працюємо і тут, і там. Фізично наша кав’ярня знаходиться тут, але багато часу ми приділяємо роботі на Донеччині», – ділиться Максим.
У його команді працюють як ВПО, так і дніпряни. Бариста Тетяна – переселенка з Нікополя. Розповідає, до того, як прийти сюди працювати, була постійним гостем кав’ярні. Серед плюсів «Забою» називає – колектив.
«Тут дуже класно, немає того, щоб хтось когось підколював. Тут дуже класно, дуже. Ми тут як одна сім’я», – каже бариста Тетяна.
Через бойові дії на Донеччині у Покровську подібної кав’ярні немає. Багато хто їде з міста, адже росіяни підійшли дуже близько – їм залишається всього 10 кілометрів. Проте Максим впевнений – його рідну домівку ворогу окупувати не вдасться.
Читайте також: Військові та цивільні: як знайти спільну мову?
