З акторів – у волонтери. Працівники дніпровських театрів другий місяць допомагають українським воїнам. Театральні цехи та музичні майстерні переоблаштували під фронтові потреби. Вдень там шиють спецодяг та готують їжу, а ввечері – грають виїзні вистави.
У художній майстерні кипить робота. Безупинно ріжуть заготовки та кроять тканину. Раніше у цій театральній підсобці працювали над декораціями, нині шиють для солдатів.
“Береш поролончік, ось він, пор розміру, і затягуєш сюди”.
Василь Крачковський – народний артист України. Більше 40 років грав на сцені героїв, коханців і вояків. Тепер же за столом розкрійника ділиться примудростями збірки бронежилету.
Василь Крачковський, народний артист України: “Якщо прийде така хвилина, то ми підемо, всі хлопці і чоловіки старші, підемо воювать. Але зараз потреби такої немає. Сказали, що й так достаньо. Робіть ту роботу, яку ви можете зробити для солдатів… Другого виходу у нас немає, ми працюємо на нашу армію”.
Другий місяць майстерня – це основний майданчик служителів Мельпомени. Актори розподілили завдання – нині в них одна на всіх головна роль.
“Перестроились и начали делать то, что нужно для наших воинов”.
За швацькою машинкою Людмила Боброва. 47 років створювала для театру складні сценічні декорації. Нині розробляє спецодяг для наших військових.
Людмила Боброва, начальниця декораційно-бутафорського цеху: “Мы сделали два в одном: у нас это и разгрузка, и бронежилет. Можно, если есть пластина, вкладывать пластину, а если нет пластины, значит просто используется как разгрузка для патронов”.
Театральне, залаштункове, таке особливе життя. Вдень тут шиють для солдатів та в’яжуть сітки. У перервах проводять репетиції, бо ввечері, говорять, у них концерт.
Юрій Біднік, диригент оркестру: “Репетируємо, але зараз ми всі займаємося волонтерською діяльністю. І ось, бачите, навіть інструмент трембіта, ось, позаду натянута – це українский інструмент, але зараз треба працювати більш на волонтерську діяльність, тому навіть інтрументи в нас ідуть, як засоби для роботи”.
А ще артисти готують. На театральній кухні місять тісто, співаючи українські пісні, ліплять вареники, пиріжки та готують голубці.
“Ой, мій милий вареничків просить, ой, мій милий вареничків просить”.
За 70 днів війни акторки дніпровського театру наліпили та передали солдатам майже 8 тонн вареників. Приготували, і навіть не змигнули бровою, жартує Наталя.
Наталя Гаврикова, актриса театру: “Це жіноча, суто жіноча справа, нескладно. Навіть сітки нескладно. Ми всі – одна сімья, вся Україна – одна сімья. Ми зараз всі настільки об’єднані, вся Україна, а як інакше?
Слуги театру працюють майже без вихідних. Шиють, готують і гастролюють. Говорять, робитимуть це й надалі – поки українці не відсвяткують перемогу.
