Дніпро залишається форпостом України у тому числі і з надання медичної допомоги військовим. Ось один із прикладів. 28-річного Ігоря із Кривого Рогу призвали до ЗСУ 24 лютого 2024 року. Через два дні після мобілізації він пройшов навчання. Потім його направили до Донецької області, де хлопець долучився до складу десантно-штурмової бригади. Там служив у розвідці.
«18 березня цього року, близько пів на сьому вечора, під час обстрілу в окоп залетів снаряд. Ударною хвилею мені сильно пошкодило ноги і руку. Побратими витягнули мене з позиції. Далі була евакуація: тиждень у Києві, потім – лікування у Львові, де пройшов низку операцій. Нажаль, обидві ноги і ліву руку довелось ампутувати», – ділиться захисник.
Саме у Львові Ігор познайомився з волонтеркою, яка допомогла зорієнтуватися, де краще пройти протезування. Спочатку планував залишитися у Львові, однак через відстань від дому обрав реабілітаційний центр Дніпра.
Ігор розповідає: «У перші тижні вчився тримати баланс на базових протезах без колінних вузлів. Згодом отримав сучасні протези зі стопою та колінами. Кожен з них важить близько 5 кг, тож процес відновлення фізично доволі складний. І дійсно було дуже важко навіть зробити кілька кроків на милицях. Але тепер можу пересуватися самостійно і працювати над витривалістю. Для мене головне – навчитися добре ходити, виходити на вулицю і почуватися впевнено серед людей».
«Золотим стандартом саме нашої реабілітації є робота мультидисциплінарної команди. Ми формуємо місток між лікарнею та громадою. Це дуже важливо, бо коли боєць повертається додому, він має відчувати підтримку не тільки лікарів, а й своєї громади. У випадку Ігоря ми одразу повідомили ОВА, а вони зв?язалися з Криворізькою громадою, бо він потребує житла на першому поверсі та додаткових засобів для побуту. Тепер місцева влада та ветеранські організації вже працюють над тим, щоб забезпечити його всім необхідним», – розповіла завідувачка відділенням фізичної реабілітації Алла.
Вона додала, що соціалізація – це про повернення до життя у місті, про безбар’єрність : вихід у магазин, кафе, комунікацію з людьми. Ми допомагаємо хлопцям зробити ці перші кроки, але далі ключова роль саме за громадою, яка приймає своїх захисників додому.
«Зараз ми працюємо над витривалістю і соціалізацією. Разом із Ігорем виходимо у місто, тренуємо побутові навички: покупки в магазині, утримання речей, спілкування. Він уже може самостійно вдягати протези і пересуватися на милицях. Це величезний прогрес від моменту, коли він тільки розпочинав реабілітацію», – додала ерготерапевтка Анжела.
У Кривому Розі вже готуються до повернення Ігоря. Ветеранські організації допомагають з облаштуванням житла на першому поверсі, адже у його будинку немає ліфта. Також там обговорюють забезпечення необхідними побутовими засобами – спеціальними стільцями та мобільними візками для пересування в квартирі.
«Я відчуваю величезну підтримку не лише реабілітаційної команди, а й громади, людей, які живуть поруч. Зараз моя мета проста – повернутися до мирного життя, ходити містом і відчувати себе частиною громади. А далі – час покаже», – каже Ігор.
