Війна змінила життя кожного українця. Збройні Сили щодня роблять усе можливе, аби якомога скоріше вигнати загарбників з України. Андрій — військовий психолог, розповів нашій знімальній групі, яким буде емоційний та психологічний стан військових після вторгнення. Також своєю історією поділився військовослужбовець з позивним «Крейзі».
Киянину Андрію 38 років, він — військовий. Перед повномасштабним вторгненням був комерційним психологом. Сподівався, що ніколи не одягне форму, проте доля розпорядилася інакше.
Почалося все з Києва, далі — Чернігівщина, Миколаїв, потім Херсонщина. Згодом його з побратимами перекинули на Донбас.
У Збройних силах фах Андрія став в нагоді, як психолог він відповідає за мораль та мотивацію. Розповідає, з війни вийдуть зовсім інші люди.
«Дуже сильно прискіпливі до своєї безпеки, тобто ти підеш їх обняти, це їм може не сподобатися. Реагують на звуки, запах, обстановку. Комусь хочеться тактильності, комусь ні. Більшість приходить з виною вижившого, я зробив не так як мав би зробити. Мої побратими загинули, а я вижив — і це не окей. І нам всім буде потрібно дуже багато терпіння, мудрості, для того аби це все стягнути », — розповідає він.
Подразники в цивільному житті для військових можуть бути абсолютно різними.
«Все що пов’язано з його досвідом, тобто когось може дуже сильно нагнітити тиша. Після дуже страшних звуків арти стає тиша — таке враження, що ти потрапив або в пекло, або в рай, ти боїшся цієї тиши. Когось світло лякає, звук — це найчастіше. Дехто стає вегетаріанцем, того що спалили його товариша, і запах паленого м’яса асоціюється з тим», — пояснює він.
Найважче для військових зараз — це втома. Як моральна так і фізична, каже Андрій. Однак попри це наші захисники продовжують боронити країну.
«Крейзі» — позивний військовослужбовця десантно-штурмових військ. До вторгнення займався бджільництвом. До ЗСУ приєднався добровільно.
«Мотивували мене кров, сльози, горе і біда, яку принесли на нашу землю ці покидьки. Отримав три осколкових поранення в напрямку роботи на Вербове. Ми штурмували окопи, удачно штурмували, результативно штурмували, вибили, закріпилися і нас почало крити міномет, і потім коли ми вже йшли на евак, по нас почав працювати дрон зкидами. До евакуації йшли 9 кілометрів. Інакше евак не може під’їхати, тому що в них немає ні совісті, ні гідності — абсолютно нічого. Чим більше поранених, тим більше вони туди насипають», — розповідає боєць.
Наразі чоловік проходить лікування у Дніпрі, однак вже планує своє повернення на фронт.
«Ви знаєте, я от в лікарні, і дивлюсь через дорогу вікно, діти граються на майданчику, у пісочку, ось це мене мотивує. Щоб ніхто в житті ніколи і ніяк не міг би нам казати, як нам жити», — каже «Крейзі».
Лікар розповідає, найбільша кількість поранень у наших бійців — це мінно-вибухові та уламкові ураження.
«Звісно, це дуже важко, це якість життя дуже знижує, це постійний біль, обмеження рухів — з цим дуже важко жити. Будь-яке поранення нижньої кінцівки, навіть якщо воно маленьке, може за собою понести якість ускладнення», — каже Василь, лікар ортопед-травматолог.
Кожним новим днем ми завдячуємо військовим, які щодня боронять наш спокій. У свою чергу медики дніпровських міських лікарень щодня продовжують робити все, аби вберегти життя та здоров’я кожного з наших захисників.
Читайте також: У Дніпрі переселенці можуть отримати одяг від UNICEF
