Історія родини, яка після початку повномасштабної війни опинилася по різні боки конфлікту заради дитини. 13-річний Богдан має інвалідність, а його батьки вже багато років не можуть дійти згоди щодо виховання сина. Цього літа суперечка загострилася і дійшла до соціальних служб та поліції. Що стало причиною – далі.
«Богдан сказав: «Тато бив мене кулаками». У нього тут, на плечах, десь отак, були такі синці, які вже майже зійшли», — потерпіла Людмила Шамрай.
Вона роками сама виховувала сина з інвалідністю та боролася за аліменти. А після початку великої війни була змушена довірити дитину батькові. Після цього на тілі хлопчика з’явилися синці, а сам Богдан почав боятися матері. Відтоді життя Людмили перетворилося на пошуки правди та прагнення убезпечити хлопця від свого колишнього чоловіка.
Хлопчик має затримку інтелектуального розвитку через пологову травму. За словами Людмили, коли Богдану було три, батько пішов із сім’ї. Тож жінка самостійно опікувалася сином та займалася його реабілітацією.
«Він взагалі ухилявся від оплати аліментів, він постійно змінив місце проживання і ми навіть не знали, де він живе. Тобто повністю відповідальність за Богдана була на мені. Якщо він щось виплачував, то це було там 200-500 гривень, це ще на той час. Допоки я за допомогою юристки не звернулася в службу, яка займається аліментами, щоб йому перерахували, скільки він заборгував. І в нього тоді виявилось десь 30 тисяч боргу, це 2020 рік. Тоді йому були заблоковані рахунки і поступово він все ж таки це все виплатив», — Людмила Шамрай.
На початку великої війни Людмила разом із сином опинилася в окупації. Два місяці вони жили в страху. І для Богдана це стало сильним психологічним ударом.
«Нашими вулицями їздили російські танки, тому що в школу, звичайно, він перестав ходити, вже обмежилось коло спілкування, ми нікуди не їздили, ми взагалі виходили з квартири. А мені було психологічно важко, страшно, тому що я розуміла, що це все небезпечно. І ми все ж таки змогли через два місяці виїхати, але я виїхала дуже сильно травмована, тому що коли приходили з обшуками, коли ти розумієш, що ці обшуки невідомо чим закінчаться, і чи ти виживеш чи ні, і кожна зустріч з військовими, російськими, це теж могла закінчитися невідомим чим», — мати хлопчика Людмила Шамрай.
Після евакуації з Запорізької області жінка вперше за 6 років звернулася за допомогою до колишнього чоловіка. І поки Людмила намагалася облаштуватися у новому місті, хлопчик жив разом із батьком у Черкаській області. Після цього у нього виявили значну затримку психічного розвитку.
«Я його забрала, віддала до школи, 45-ї гімназії на інклюзію. Там потім дали дитині асистента. Але коли проходили комісію в інклюзивно-ресурсний центр, там показало, що Богдан, дійсно, дуже сильно відстав у розвитку за той час. Але ми все одно зарахували його до 4-го класу, тому що він тоді навчався, коли він жив у батька, він навчався індивідуально, вони там онлайн проводили уроки, тому що школи в тому селі немає. І в мене таке було враження, що це не Богдан робив сам уроки, а що за нього робили», – Людмила Шамрай.
Попри те, що батько, ймовірно, не приділяв синові достатньо уваги, хлопець усе одно прагнув проводити з ним канікули. І це літо не стало винятком. Людмила відвезла дитину до колишнього чоловіка, але забрати його звідти виявилося вже не так просто.
«Вони вже підготувалися до того, що Богдана віддавати не будуть. Богдан від мене там ховався, тікав, кричав «опасно». Вони це все знімали на відео. Я кажу, що ви робите? Ну, замість того, щоб підготувати дитину. Я привозила до них дитину, яка посміхалася. Він до цього пройшов реабілітацію в Іоаннів центрі. До цього я водила його до психолога в Tomatis Дніпро. Тобто, дитина відчувала себе нормально. І я приїхала, а це зовсім інша дитина, налякана. Ну, взагалі, я говорю, що ви зробили з дитиною за цей час? І вони там все знімали на відео. Типу, сказали, що я несу загрозу для дитини», — потерпіла Людмила Шамрай.
Коли жінці вдалось забрати сина додому, вона видихнула з полегшенням. Однак у Дніпрі на неї чекав припис Служби у справах дітей щодо неналежних умов проживання.
«І він таке про мене написав, що я не займаюся розвитком дитини, що дитина заморена голодом, що там просив перевірити, в яких умовах ми живемо. Ну, і я про це все не знала. І коли вони до мене прийшли, ну, вони ж не знали мене, не знали Богдана. І коли вона прийшла, вона дивиться, а тут бігає дитина така, незаморена голодом. Вони кажуть, це ваш син? Я кажу, так. Ну, вона подивилася, на умови — ми живемо в квартирі, у нас порядок, для Богдана, у мене все. Все, у мене є ноутбук, я зарядну станцію купила, тобто, для дитини кімнату повністю облаштувала. А вона зайшла, походила, подивилася, зайшла в кімнату до Богдана, а в мене там Богдан картини за номерами малює. Вона каже, а можна я сфотографую? Я кажу, ну, добре. Тобто, вони приходили, вони розраховували бачити, що там страшне», — мати хлопчика Людмила Шамрай.
А найстрашніше чекало на неї попереду. Людмила помітила на тілі сина сліди побоїв.
«У нього тут на плечах, десь отак, тут були такі синці, які вже майже зійшли. І я повезла його до судмедексперта, тому що дитина так не може вдаритися. І ще Богдан сказав: «Тато бив мене кулаками». Можливо, він не вгамується, тому ми подали заяву до поліції, тому що це теж не можна так просто залишати. Але, на жаль, кримінальне провадження за цією заявою не було відкрите. Його просто переслали до Черкас. Я буду оскаржувати це в суді згідно чинного законодавства», — потерпіла Людмила Шамрай.
Наразі Богдан перебуває у Дніпрі разом із матір’ю у безпечному середовищі та з першого вересня продовжить навчання в інклюзивному класі. А Людмила готує позови до суду щодо оскарження рішень поліції, офіційного визначення місця проживання дитини та перерахунку аліментів.
Ми слідкуватимемо за розвитком цієї справи та інформуватимемо вас і надалі.
Читайте також: «Не можна спускати на гальмах!» Вибухи БК на Дніпропетровщині!