Роль локальних музеїв полягає у збереженні пам’яті про Голодомор через історії звичайних людей, документальні свідчення, предмети побуту та родинні архіви.
Місцеві музеї формують у громадах усвідомлення Голодомору як трагедії, що торкнулася кожного села, кожної родини, а не як далекої події минулого.
Через експозиції, присвячені певним реальним долям, музеї показують масштаб національної катастрофи, роблячи її ближчою і зрозумілішою для кожного.
Місцеві музеї стають центрами спротиву російській дезінформації, адже вони документують правду і спираються на перевірені історичні факти.
У музейних наративах дедалі частіше простежуються паралелі між Голодомором і сучасною війною — спільні риси терору, нищення, депортацій.
Сучасні музеї фіксують нові злочини проти людяності, зокрема руйнування, викрадення дітей, депортації, і зберігають їх як частину сучасної історичної пам’яті.
Музейні ініціативи сьогодні продовжують традицію документування національної трагедії, створюючи нові архіви війни.
Музеї стають просторами пам’яті, емоційної терапії й суспільного діалогу для людей, які пережили війну. Локальні музеї можуть бути місцем діалогу між різними поколіннями, переселенцями, військовими, волонтерами.
Про важливу роль і функцію локальних музеїв поговоримо на ДніпроTV з Володимиром Тиліщаком — істориком, археологом, громадським діячем, заступником голови Українського інституту національної пам’яті.
Також мова піде про основні труднощі малих музеїв. Про розвиток партнерств, про поширення історичної правди та про ефект «живої історії» і новітні формати.
