Пані Тетяна – доцент вишу. Втім за наукою та студентами завжди знаходила час на знедолених чотирилапих. Лікувала і влаштовувала у родини. Не полишила цієї справи і з початком повномасштабної війни. Перших підопічних прийняла з Харківщини, яку обстрілював ворог. Нині котів та собак частіше везуть з Донеччини. Там «гаряче», тож й евакуйовані звідти тварини потребують особливої уваги. Про небайдужу дніпрянку розповіли у Дніпропетровської ОВА.
«Свого часу з Харківщини до Дніпра їхало багато людей. Вони тікали від обстрілів, окупації. Спілкуючись з ними, чула про розбомблені там будинки та полишених тварин. Це ж бачила і у новинах, тому почала шукати можливість допомогти. Встановлювала зв’язки. Вже за місяць знала чимало тамтешніх волонтерів і організацій, котрі евакуюють чотирилапих», – пригадує Тетяна.
Зрештою перших пухнастиків приймала з Салтівки, яку рясно обстрілював ворог. Туди доправляли машини, завантажені їжею для чотирилапих. Цим же транспортом на зворотному шляху вже везли тварин. Вони були з пораненнями і контузіями. У стані сильного стресу.
«Зустрічала їх на пунктах пропуску чи волонтери привозили просто мені додому, – каже волонтерка. – Перша кішка з Салтівки у мене досі живе. Вона приїхала надскладною. Була наче не в собі. Вдень і вночі не злазила з рук. Однією її тримаю, іншою щось роблю. У такому шоці приїжджає чимало тварин. Відходять місяцями. Перші дні ховаються. Хто де – за холодильником, під диваном, у шафі».
Історії багатьох підопічних Тетяни невідомі. Вони приїхали з зони бойових дій і цим все сказано. Але інколи про пережите ними вдається дізнатися.
«Одне з останніх моїх «поповнень» – це висловухий чорно-білий красень. Він з Торецька Донецької області. Рік без світла та тепла кіт прожив сам у зачиненій квартирі. Сусідка його підгодовувала, але без уваги він здичавів. На його лапах були порізи. Неподалік його дому стався приліт і повилітало скло з вікон, – ділиться дніпрянка Тетяна. – Зараз з ним все гаразд, але вимагає особливого підходу».
Тваринам, котрі пережили війну, зазвичай нелегко знайти родину. Та на рахунку пані Тетяни історій зі щасливим кінцем вже кілька сотень. Чимало й таких, хто залишається з нею. Жінка лікує їх та відновлює емоційний стан пухнастиків. Після шукає люблячих господарів. Готові до цього вже два сірих красені.
«Тигренята тільки-но приїхали. Вони з Донеччини. Там сильні обстріли, – пояснює волонтерка. – Їм десь по три місяці. Один ще трохи переляканий, але загалом кошенята спокійні та лагідні. Вже шукають спільну мову з іншими котами. Миряться й з собаками».
Догляд та лікування підопічних забирає багато часу та коштів. Та полишити їх пані Тетяна не може. Каже, вони беззахисні і конче потребують людського тепла та любові.
Читайте також: Як вберегти дитину від небезпечних молодіжних рухів – поради батькам
