Атовець Сергій Скоробагатько пройшов 230 кілометрів по окупованих територіях України за шість днів. До цього майже 5 місяців ховався від рашистів і колаборантів у рідних місцях поблизу Новоайдара. Але все ж потрапив у ворожий полон і пережив нелюдські тортури.
Поки є вільна хвилинка – він грається зі своєю Джессі. Бельгійську вівчарку малінуа Сергію подарував друг. Тепер вона завжди з ним – під Бахмутом, Авдіївкою, у казармах та в дорозі.
“Вибухів не боїться. Коли я був поблизу Іванівки, вона вже відчуває перед “прильотами”. Вона піднімає голову і дивиться. А так вона цього не боїться. Для мене це найкраща подруга, тому що я хоч трохи відволікаюсь”, – ділиться військовослужбовець Сергій Скоробагатько (“Мутний”).
А відволікатися є від чого. Про його життя можна написати військовий роман, який стане бестселером. АТО, мирне життя, повномасштабна війна, полон і звільнення. Все це довелось пережити мешканцю невеличкого селища Новоайдар, що на Луганщині.
З 2014 року Сергій воював у складі батальйону “Айдар”, за три роки його звільнили у запас за станом здоров’я. В мирному житті розводив папуг і риб. Все йшло добре аж до 24 лютого 2022. За лічені дні окупанти підійшли до селища, і атовцю довелося піти у підпілля.
“Мене шукали як ветерана АТО. За мене давали мільйон рублів. Я вирішив пробиратися в сторону Харкова. За шість днів я пройшов 230 кілометрів. Окупанти полювали на мене в Новоайдарі: шукали по лісах, старих хатах, з нічниками. Я все бачив, бо я місцевий і знав кожну тропинку, де можна було пройти. Я спостерігав за ними, коли йшли колони з боєприпасами на Сєвєродонецьк. А вночі, під вечір, всі машини вже були завантажені меблями та іншим награбованим майном”, – розповів військовослужбовець.
Цілих чотири місяці Сергій ховався у рідних місцях. А потім наважився йти до підконтрольних Україні територій. Жив у покинутих хатах, у землянці в лісі, перепливав річку у крижаній воді, маскувався під рибалку і енергетика. Йому вдавалося дурити окупантів аж поки не натрапив на блок-пост у Волоховому Яру на Харківщині.
“Мені казали, що шансів вижити майже немає. Я людина ризикована, тому сидіти й нічого не робити не було сенсу. Все, мені просто потрібно було йти кудись і десь. І я вирішив використати цей один шанс. Я бачу, що вийшло. Хотіли застрелити, я вбрав голову, прострелили вухо. І я потрапив у полон”, – каже він.
Катували струмом і шокерами, били палками. Змушували зізнатися, що він диверсант. Мучителями були росіяни і кадирівець.
Це дуже жорстокі люди. Я був у футболці з хрестиком. Він у мене й досі є. Коли хрестик випадав, вони мене не катували. “Сховай”, – казав він. “Ти що, мого Бога боїшся? У тебе ж Аллах”, – відповідав я. “Сховай”, – повторював він. І коли я ховав, вони знову почали катувати.
Сергій тримався на допитах, бо знав, якщо дізнаються, що він атовець – вб’ють.
“Останній, коли допит вже був п’ятий, він каже – ми зараз зробимо укол “дауна”, тебе вивеземо, ти будеш лише дивитися і все. І тебе собаки, ворони розклюють. Я говорю – добре. І вони поклали спальний мішок. Я заліз. Зараз зробимо і вивеземо, давай визнавайся. Я кажу – мені нема в чому”, – сказав Сергій.
У полоні пробув 47 днів. І нарешті одного дня він і інші бранці залишились у тюрмі одні. Балаклію звільнили під час Харківського контрнаступу.
“Вночі працював генератор, було світло. І в годину ночі він виключився. І більше він не заводився. Ми зрозуміли, що їх нікого немає. І ми вранці вибили броньовані стекла, ми почали відривати залізяки і вибивати. Вилізли, почали відкривати, і ломами відкривали”, – каже військовослужбовець.
Після звільнення з полону Сергій дістався своїх. Всі рідні вцілили, обидва сини і невістка служать у лавах Збройних сил. Він підлікувався і теж встав у стрій. Нині Сергій – водій-санітар.
“Я хочу миру, щоб знову потрапити до Новоайдара. Хочу, щоб ті, хто там залишилися, подивилися мені в очі. Я був депутатом 15 років, 3 скликання. Я стільки зробив для людей, для Новоайдара, для своєї вулиці зробив, і мені прикро, що так затягнули. Половину розтягнули свої. Те, що я… Птахи, папуги, перепелки. Я стільки вкладав у це все”, – сказав Сергій.
Коли війна завершиться, Сергій мріє жити у селі, розводити форель у ставку біля хати. І розповідати онукам, як йому вдалося обдурити смерть.
Читайте також: На Дніпропетровщині презентували правову збірку для військовослужбовців та їхніх сімей
