Татуювання на місці поранення і автомат “Настя”. Боєць 128 бригади ТрО Олександр з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до війська. Оператор заправної станції швидко опанував військову справу. Про що мріє боєць і що викликає в нього сльози в очах?
“Я відчував себе чоловіком. Що мені робити? Хто, як не ми? Ті, хто зараз сидять удома, чи ті, хто ходить з футболками з прапором? Сидять собі “диванні експерти”. Я не вважаю їх чоловіками. Я вважаю себе чоловіком”, – каже військовослужбовець 128 бригади ТрО Олександр.
Свій перший день на передовій на Донеччині запам’ятав на все життя.
“Ти нічого не розумієш. Все навколо хаотично летить, летить, звідусіль і всюди. Гвинтокрили, літаки, танки… Ти розумієш, що, мабуть, усе. А так, на все воля Божа”, – згадує Олександр.
У Олександра вже два поранення, уламок влучив поряд із серцем, отримував і контузії. На місці поранень робить собі татуювання.
Вдома на нього чекають дві доньки з однаковим ім’ям і навіть по-батькові – Кіри Олександрівни. Одна – рідна, інша – дружини від першого шлюбу. Їм обом по десять років. А свій автомат він називає – Настя, на честь коханої дружини.
“Багато хто має дітей. Вони не готові, вони не створені для війни. Я також не був створений для цього. “Я його туди не посилала”, – ось що мені говорили особисто, коли я був у формі. Ми їхали зі шпиталю. Тоді я їй сказав: “Чому ти стоїш тут? Їдь туди, до росії, якщо ти мене не посилала”, – зазначив військовослужбовець.
Боєць вважає, воювати будуть всі чоловіки, бо іншого виходу немає. Він на власні очі бачив, що залишається від населених пунктів, коли туди заходять російські окупанти.
“Нехай сидять, чекають. Поки викинуть з квартири, все одно змусять воювати. Або з нами йдуть, поки все налагоджено, або їх змусять під дулом автомата. Переодягнуться, і будуть. Ось, будь ласка, Херсон, Василівка, переодягнули ж наших. Усі, і воюють. Назад не піде, його застрелять. Що вони звільнили? Цегла, що знесли? Їм байдуже, адже вони не своїми руками його будували. І не їхні батьки будували. Вони знесли все, що вони “звільнили”? Коли нічого немає, ні населеного пункту, ні вулиці, ні дерева, ні куща”, – сказав він.
Армійська дружба – найміцніша. Втрата побратима – найважче на війні.
“Не будемо про це. Це важко. Найгірше, що може статися…”, – каже Олександр.
Україна переможе, впевнений захисник.
“У нас є якісь інші варіанти? Звичайно, переможемо. Ми зубами рватимемо їх, якщо закінчаться боєприпаси. Будемо щось вигадувати”, – наголосив військовослужбовець.
В Олександра є план, що він буде робити коли війна завершиться. Насамперед обвінчається з дружиною, подякує лікарям, які його рятували, а ще поїде відпочити за кордон та займеться розведенням курей.
Читайте також: 202 родини з Маріуполя отримали житло у Дніпрі
