російський полон – це приниження щомиті. Так про 2 роки, проведені у неволі, згадує оборонець Маріуполя Геннадій Збандут. Їх з побратимами тримали у тюрмі на тимчасово окупованій Луганщині, за 17 кілометрів від російського кордону. Врешті у лютому чоловіка обміняли. Каже, полон – це випробування на мужність кожного воїна, і українські захисники тримаються у ворожих застінках гідно.
Лунає сигнал повітряної тривоги, Геннадій перериває інтерв’ю і запалює цигарку. Він 20 днів тому повернувся з російського полону. Каже, волосся так і лишилось чорнявим, а от вуса посивіли. Втрапив у неволю після виходу з Азовсталі.
Служив у Маріупольському ТРО. Це його рідне місто. Тож коли на нього полетіли російські бомби, рішуче взяв до рук зброю.
“Агресор показав своє справжнє обличчя і що насправді є “русский мир”. Кожен на собі це відчув. Після того, як авіація безжально бомбила жилі квартали, коли люди цілими будинками загинули в підвалах, це була жахлива трагедія”, – згадує військовослужбовець Геннадій Збандут.
На його очах Маріуполь день за днем перетворювався на руїни. Тіла людей лежали на узбіччях, російські обстріли не припинялись ні на секунду.
“То як вони нас знищували, й так було зрозуміло, що ми битимемося до останнього. Про себе ми вже не думали. Ми мали триматися до останнього, адже такий був наказ”, – каже він.
Поволі відступаючи, з побратимами опинились на Азовсталі. Там розрадою для чоловіка стали вірші. Він сам писав їх і надсилав друзям у месенджери.
Після виходу з Азовсталі 2 роки Геннадій провів у неволі. Каже, було важко. Давали сили скупі новини з російського ТБ спочатку про звільнення Харківщини, а коли окупантів вигнали з Херсона, в їхньому бараці було справжнє свято. Врешті воїн потрапив у список на обмін. росіяни не казали бранцям, що ті їдуть додому і наостанок влаштували пекельні проводи.
“Мені старший барака пошепки повідомив, що це не переїзд, а обмін. Це було жахливе випробування. Спочатку нас, обмотаних скотчем з голови до ніг, завантажили в КАМАЗи. Вигнавши з них, ми довго стояли на холоді перед літаком, а поруч увімкнули установку, яка роздувала сніг, фактично заморожуючи нас цим вітром. Протягом півтори доби нам не давали ні води, ні їжі, ні можливості сходити в туалет. Робили все, щоб ми запам’ятали цей “русский мир”. А потім, перед кордоном, за півтори години нас перевантажили в комфортабельні цивільні автобуси, щоб показати, які вони “хороші”. Нас зустрічали як героїв. Ми їхали майже всю ніч, і в кожному селі, навіть найменшому, нас зустрічали люди з прапорами, ліхтариками, телефонами, кричали “Слава Україні!”. Це було дуже зворушливо”, – розповів Геннадій.
Себе Геннадій називає військовим поетом-початківцем. Намагається зараз відтворити усі свої вірші, які писав під час боїв за рідне місто. Допомагають друзі, яким він надсилав свої твори. Каже, писатиме і далі. Та мріє про повернення в мирний український Маріуполь.
Читайте також: “Пам’ятають, не забувають, шанують”: мати полеглого військового про виставку в Дніпрі
