Одинадцять мільйонів загиблих та не забутих. У Дніпрі провели церемонію на честь 80-ї річниці пам’яті жертв Голокосту.
Біля будівлі ЦУМу зібралися представники різних релігійних конфесій, наразі їх об’єднала одна велика трагедія, що відбулася 80 років тому.
Зеліг Брез, директор єврейської громади Дніпра: “Сегодняшнее мероприятие носит колоссально важный характер для всей Украины, для жителей города. Это очень трагическая страница в истории еврейской общины Днепра и всего цивилизованного человечества”.
Символом страшної пам’яті стала зірка, на якій зображена рукавичка. Історія, зі слів Ігоря Щупака, почалася з німецького офіцера, який подарував малечі одяг та повів на смерть.
Ігор Щупак, директор музею пам’яті єврейського народу та Голокосту у Дніпрі: “Так званий “добрий офіцер” взяв ці рукавички з місця розстрілу у ботанічному саду. Він брав участь у розстрілі українських дітей”.
Після молебню – марш пам’яті до перехрестя вулиць Грушевського та Шевченка. У ньому взяли участь близько 500 людей. Надалі церемонія продовжилася у парку імені Гагаріна, де в яру біля ботсаду відбувалися розстріли.
Борис Філатов, міський голова Дніпра: “Я просто хотел сказать о том, что в принципе существование человека – оно экстернальное. Есть вопросы, и мы каждый день задаем эти вопросы, если мы люди думающие и верующие, мы должны понимать, что, к сожалению, зло победить невозможно, потому что каждодневное наше существование – это и есть борьба со злом”.
На заході зібралося також молоде покоління, щоб показати як вели їх на загибель.
Олена Краснова, директорка навчально виховного комплексу №144: “Все эти годы на этом месте мы проводили мероприятия. И сегодня мы пригласили представителей всех школ города, чтоб дети и страшеклассники поняли, какая трагедия произошла на этом месте. И мы рады, что все школы города откликнулись”.
Запалили 6 свічок та презентували план меморіалу, на якому будуть зображені ім’я тисяч розстріляних євреїв. Автор цього проекту архітектор Олександр Сорін.
Марк Довев, перший секретар посольства Ізраїлю в Україні: “Он должен сочетать в себе 2 вещи: память; во-вторых, он должен соответствовать парку, в котором он находится. В памяти здесь важно и люди, которые были, и события, которые происходили”.
Також на заході була одна з ініціаторок проведення заходу. Восени 1941-го її старші родичі встигли виїхати з окупованого міста останнім потягом.
Світлана Мороз, депутатка дніпровської обласної ради: “Они уехали через старый мост. У мамы на глазах рухнул мост. Мост бомбили, когда они ехали. Женщины легли на детей во время бомбёжки, двоих женщин убили.. они уехали в город Пермь на Урале”.
У період Голокосту на Дніпропетровщини розстріляли понад 30 тисяч людей, загальна кількість по Україні – 6 мільйонів.
