Був цивільним психологом, але, усвідомивши, наскільки його знання потрібні на фронті, сам звернувся до рекрутингового центру, обрав посаду й цілеспрямовано мобілізувався. Для нього це – відповідальність за власне життя і свідомий вибір служити там, де може бути максимально корисним.
Він наголошує: у війську гостро бракує психологів, і закликає фахівців долучатися, обираючи посади свідомо. В умовах війни немає тривалої терапії – часто це 1–2 зустрічі для швидкої допомоги або рекомендацій командиру. Тому у своїй роботі поєднує психологію та коучинг, щоб досягати швидкого й практичного результату.
Окрема увага – родинам військових. Збереження стосунків і підтримка партнерів у тилу є критично важливими. Водночас комунікація з військовими має бути максимально делікатною: запитання на кшталт «чи вбивав ти когось» або «коли закінчиться війна» можуть викликати агресію, сором і внутрішню напругу.
Щодо майбутнього – він оцінює ризик ПТСР приблизно у 20–25% військових. Багато хто адаптується до війни, однак це також потребуватиме подальшої роботи. Важливо не ігнорувати психологічні травми й звертатися по допомогу. Інша серйозна проблема – втрата навички жити без війни після її завершення та складнощі з поверненням до цивільного життя.
Також він звертає увагу на ризик відтоку досвідчених військових за кордон і наголошує на необхідності розвитку професійної армії, зокрема через можливість працювати інструкторами.
Окремо підкреслює проблему нехтування здоров’ям: військові часто сприймають турботу про себе як слабкість, тому родинам варто контролювати обстеження та чекапи.
Особисто для нього найважче – пропускати дорослішання своїх дітей і важливі моменти їхнього життя.
Він закликає громадян долучатися до війська, адже сьогодні є велика кількість незакритих вакансій – як бойових, так і тилових. Кожен може знайти своє місце і зробити внесок у спільну перемогу.
Про це поговоримо з військовим психологом Максимом Реуцьким на ДніпроTV.
Читайте також: У Дніпрі родині відремонтували оселю після атаки рф