Журавель, що не літає | 17.08.21
Чи бачили ви журавлів у полі? А якщо я маю на увазі, не птахів? А давні криниці, які робили схожими на них. Я пам’ятаю один такий був біля села моєї бабусі. Але я пам’ятаю його вже старим та покинутим. Він одиноко стояв у полі і я щоразу дивилася на нього з вікна автівки. Чомусь, мені було його жаль.
Пізніше, сусідка моєї бабусі розповіла, що колись це було найпопулярніше місце в селі. Туди жінки ходили по воду і обмінювалися останніми новинами. Не розходилися по кілька годин. Зараз всі ми знаємо, що людина за життя має три обов’язки: посадити дерево, виростити сина та збудувати дім. Раніше був ще один – викопати криницю. І, що цікаво, ніхто не був власником криниці – бо вода священна і належить усім спраглим. І доглядали за нею усім селом – хто лавку поставить, хто квіти посадить, хто зруб відремонтує.
Криниця взагалі, вважалася мало не священним об’єктом. Матері вчили малих бешкетників: не плюй у криницю – доведеться води напитися. Приблизно так, казала і мені моя бабуся, бо я в дитинстві любила заглядати у колодязь. Він вже був більш сучасний і стояв у неї у дворі. І ще лякала – не заглядай, бо русалка вхопить тебе і затягне до себе на дно. Колодязь у моєї бабусі був глибокий, більше двадцяти метрів, тож, деякий час це на мене діяло. А ще, я чула таке повір’я, що з допомогою криничної води можна чаклувати і викликати дощ – для цього треба скаламутити воду у криниці.
Повернемося до наших журавлів. Якщо ви розглядали моє фото, то вже побачили як він виглядає. Одна жердина закопана в землю, інша над нею, вона виконує роль противаги. Далі йде «дзьоб» журавля, який закінчується невеличким крюком за який вішається відро. Жінка тягне за «дзьоба», він занурюється до криниці. І за рахунок противаги, відро легко вискакує звідти. Це і є головна перевага журавля – воду можна дістати практично не застосовуючи фізичну силу (наприклад, на відміну від колодязя з коловоротом, який треба крутити). А ще, журавель можна спорудити самостійно, не маючих особливих навичок у будівництві.
Чому криниця-журавель дістала в народі саме таку назву? Відповідь на це питання я знайшла вже в інтернеті, коли писала цей блог.
«Якось у давнину малий хлопчик заблукав у лісі, зголоднів та хотів пити. В темних лісових хащах він натрапив на глибоку криницю та знесилений не мав змоги напитися. Де не візьмись, у небі з’явився журавель. Він опустився біля криниці і, нагнувши свою довгу шию, дістав води з неї. Хлопчик напився і подякував журавлеві. У дитини прибуло сили, і вона знайшла стежку додому. Після цього випадку в пам’ять про доброго птаха люди почали лаштувати біля криниць пристрої, схожі на журавля, за допомогою яких дістають воду. А назвали таку криницю – криниця- журавель».
Не знаю, чи був такий хлопчик і чи вибрався він з лісу. Як на мене, відповідь у дивовижній схожості цієї дерев’яної конструкції на всім відомого птаха. Того журавля, що був біля села моєї бабусі вже немає. Він розсипався від старості. І все рідше я бачу їх. А коли бачу, мені все так же сумно. Вони вже нікому не потрібні і вмирають від старості. Хоча й досі, так схожі на вартових поля, що одиноко стоять і чекають на спраглих, щоб напоїти.
P.S. фото журавля для блогу зроблене недалеко від Дніпра
