fbpx
Зараз в ефірі: Дивовижний Дніпро
Наживо

П’ятниця, 29 Березня, 2024, 01:04:12

weather-icon
˚C

¿Fiestas? Не рекомендую | 29.07.21

Сьогодні в мене буде допис обурення. Хотіла розказати про веселі традиції іспанців, проте, чим більше вдавалася у деталі, тим сильніше мене це починало вибішувати. Ніби європейська країна, але іноді поводять себе як середньовічні чи аборигени. І без мого блогу всі знають, що іспанці ті ще гуляки. Вони – всесвітній символ безперервного свята. Проте, якщо українцям достатньо того, щоб просто зробили офіційний вихідний, аби полежати та відпочити, то іспанцям подавай хліба і видовищ. Хоча вони і так, чесно кажучи, не дуже перенапружуються. Їхні фестивалі та національні свята без усілякого дивні, проте самі іспанці так не вважають. Вам пропоную зробити висновки самостійно.

Почнемо з фестивалю «La Tomatina». Щорічно в останню середу серпня Валенсії з’їжджаються більше 40 тисяч людей, аби … закидати один одного стиглими помідорами. Чи не розвага? Почалось все в далекому 1945 році. Тоді, на ринку почалася бійка, в ході якої її учасники використали «оригінальну» зброю – помідори з лотків торговців. Ту бійку швидко припинили. Однак учасники битви жадали реваншу. Влада декілька разів намагалася заборонити це диковину традицію. Проте, іспанців так просто не заламати, жителі відповіли владі, на їхню думку, дуже кумедною масовою акцією – “Похорон помідора”. Група юнаків несла по місту труну, в якому знаходився величезний помідор. Місцева влада оцінила оригінальний жарт і дозволила фестиваль, щоправда не без певного регламенту – битва помідорами мала починатися і припинятися по сигналу. На фестиваль томати везуть вантажівками, загальна маса овочів становить понад 100 тонн. Наслідки доводиться усувати пожежним машинам, комунальникам не без зусиль доводиться справлятися з очищенням вулиць від помідорного божевілля. Скажу чесно, це не мій рекомендасьон вам, бо може це й весело, але є одне велике  «але»  – відсутність туалетів на поле битв. Звідси випливає логічний висновок – томатна жижа, яка тече вулицями, складається не тільки з самих томатів.

«Енсьєрро» (з ісп. «зачинений») – ще один, незрозумілий мною, іспанській національний звичай. Це забіг, або фактично втеча, учасників від спеціально випущених із хлівів биків. Він проходить у місті Памплона с 7 по 14 липня під час святкування Сан Ферміну. Стадо бойових биків випускають на вулиці за натовпом молодих людей. Мета бігунів – відчути подих бика на своїй спині. Жодне «енсьєрро» не минає без бодай незначних тілесних ушкоджень його учасників. Більш тяжкі поранення та навіть смертельні випадки під час «енсьєрро» фіксуються щорічно. Також багато биків отримують травми, часто гинуть або в ході забігу, або після нього в сутичках з тореадорами, які за традицією завершують фієсту. (Про кориду я навіть не згадую). Я людина далека від екстриму, не розумію, як можна добровільно побігти перед биком, ще більше не розумію, як можна вбити тварину заради розваги, а ті, хто приходить на це подивитись – для мене взагалі дивні люди.

Говорячи про жорстокість, не можна не згадати «День Гусака» – ще одне варварське свято, що йде корінням в середньовіччя. Іноді національні традиції, існуючі в різних країнах, вражають своєю безглуздістю. У рибальському містечку Лекейтіо щорічно проходить «День гусака». Над водою натягують канат, на ньому на мотузочці вивішують тушку мертвого гусака. Зовсім недавно птицю використовували живу, але в справу втрутилися активісти товариства захисту природи. Учасники змагання по черзі підпливають до гусака на човнах, намагаються схопити за голову та … відірвати її. Той, хто зробить цей «славний» вчинок, і стане героєм дня, отримавши в якості призу вже безголову тушку. Чомусь публіка всіляко підтримує відважних учасників турніру, а потім із захопленням славить переможця. Ну, не дебіли?

А в іспанському місті Кастільо де Мурсія щорічно проходить ритуал очищення – «El colacho», також відомий як фестиваль стрибків через немовлят. Одягнені в яскраві жовто-червоні костюми диявола чоловіки стрибають через дітей, яким ще не виповнився рік. Це дійство покликане відігнати диявола від дітей та позбавити їх від хвороб. Я, як мати, не хотіла би, щоб через мою дитину стрибали чужі дядьки, навіть переслідуючи благі цілі.

Найменше мене здивував фестиваль «Ендіаблада» (Endiablada), або  «Братство диявола». Тут скоріше мене повеселила легенда пов’язана з його походженням. Кажуть, що Богородиця хотіла погодувати немовля Ісуса грудьми, але соромилася сторонніх. І тоді з’явилися маленькі … чортики, одягнені в яскраві костюми, прикрашені квітами і дзвониками. Люди, що знаходилися поруч з Богородицею, відволікалися на бігаючих, стрибаючих і дзвінких дияволят, що дозволило їй спокійно нагодувати малюка. Це приклад того, як грішне з праведним уживаються в реальному світі чи у хворих фантазіях іспанців. Під час фестивалю 130 учасників-«дияволів», переодягаються в костюми яскравих кольорів і червоні капелюхи, тим самим імітуючи образ диявола. Потрапити в Братство дияволів можуть тільки чоловіки, які народилися в містечку Альмонасід. У них є навіть свій статут, в якому суворо прописані всі традиції свята.

На цьому, я бодай зупинюсь, бо, насправді, в Іспанії є й добрі і милі традиції, але про них вже іншим разом.