Дон Сальвадор, на сцену! | 27.08.21
«Дон Сальвадор завжди на сцені!» – так відповів іспанський художник, коли його покликали за черговою нагородою. А й справді, фізично його немає у цьому світі вже більше 30 років, але його постать все ще виблискує на сцені.
Коли лунає його ім’я – які образи з’являються у вас в голові? Довжелезні вуса, чупа-чупс, диван-червоні губи, розтанувший годинник та Гала, та сама славнозвісна Гала. Можна продовжувати безкінечно, бо він «наслідив» у живописі, театрі, кіно, дизайні, літературі, моді та історії, не тільки Іспанії, а всього світу.
Характер, щоправда, був в нього ну надто скверний, хоча на те Далі і геній. Через його зарозуміле та зневажливе ставлення до викладачів Сальвадор так і не закінчив художню академію. Дивно, що він взагалі туди вступив, бо ще під час вступного екзамену комісія зробила йому зауваження, що малюнок з яким він прийшов був надто маленький. Вони дали йому 3 дні на виправлення роботи. Сальвадор переписав картину… зробивши її ще меншою.
Сальва відчував із самого народження, що він талановитий, його дратували рамки, правила та звичайність. «Нормальність ставить мене в глухий кут». Йому вдалося вийти з того кута ефектно. Він міг академічно намалювати натюрморт із яблуком на столі, зробивши це по всім канонам живопису, але навіщо? «Межа тупості – малювати яблуко як воно є. Намалюй хоча б черв’яка, понівеченого любов’ю, і танцюючі лангусти з кастаньєтами, а над яблуком нехай пурхають слони, і ти сам побачиш, що яблуко тут зайве.»
Ім’я Сальвадор з іспанської перекладається як «рятівник» (дієслово «salvar» – «рятувати»). І для Далі це мало значення, бо він неодноразово казав, що у свій час врятував мистецтво від модерністської деградації. Хоча сам був королем сюрреалізму, який пізніше почав «вирівнювати» свої роботи, додаючи риси академізму та правильні пропорції.
Він полюбляв світські заходи, вечірки та посиділки в ресторанах. У яких він, до речі, ніколи не розраховувався. Коли він вечеряв з друзями, то просив оформити рахунок на себе. Платити потрібно було по чеку, та замість даних персонального рахунка Далі малював на ньому якийсь скетч. Художник був упевнений, що ніхто не стане переказувати гроші, оскільки його малюнки вважалися в сто раз ціннішими.
Далі оточував себе тільки тими, хто надихав. Тільки уявіть: він робив декорації для фільмів-жахів Альфреда Хічкока, він створив декілька модних образів для показів Крістіана Діора, разом із Уолтом Діснеем працював над мультфільмом «Destino» (з ісп. – «доля»)(щоправда, світ картина побачила лише 2003 році). Одним зі зразків для наслідування молодий іспанець вважав свого земляка, Пабло Пікассо. Вперше приїхавши до Парижа в 1926 році, Сальвадор Далі насамперед відправився до майстерні засновника кубізму, а не в Лувр. Проте найближчим другом Сальвадора Далі довгий час залишався Фредеріко Гарсіа Лорка. Відносини поета і художника переживали різні періоди: Лорка деякий час був головною музою художника, але через нестерпний характер обох, вони припинили спілкування на деякий час. Поет важко переживав кінець дружби: «Я поводився як непристойний віслюк з тобою — кращим, що у мене є. З кожною хвилиною я розумію це все ясніше і дуже про все шкодую». Через деякий час Лорка і Далі відновили спілкування через листування аж до розстрілу Лорки в 1936 році. Одна з медсестер, яка доглядала за Сальвадором Далі в останні дні його життя, розповіла, що єдине, що повторював знесилений художник, було: «Мій друг Лорка».
Ну і Гала, або Олена Дмитрівна Д`яконова – кохання всього життя великого художника, головна муза та продюсерка. Коли Сальвадор зустрів Галу, та була дружиною французького поета Поля Елюара та коханкою німецького художника Макса Ернста. Проте, це не спинило Сальвадора, бо пристрасть, яка спалахнула між ними була настільки шалена, що Гала, врешті решт, обрала його. Іспанський художник товаришував із Елюаром, тож він вирішив в якості компенсації … написати його портрет. (мені би хотілося побачити реакцію Елюара на такий жест.)
«Любити жінку всією душею не варто. А не любити – не виходить.» Він кохав її всією душею, але кохання генія – це неабиякий іспит. Вони були разом більше 50 років, але у них були незвичайні стосунки: творчо-любовно-робочі. Гала полюбляла свободу, у неї були численні коханці, проте здавалося, що це всіх влаштовує. Проте, вона була непоганим продюсером та агентом для свого чоловіка та зліпила із просто генія – заможного генія. (історія їхнього кохання – тема окремого допису). Після її смерті Далі впав у депресію, майже перестав писати картини та виходити у світ.
Через 7 років помер і Сальвадор. У Далі не було дітей, тож всі шедеври він залишив Іспанії. «Я вдячний долі за дві речі: за те, що я іспанець, і за те, що я – Сальвадор Далі.» А ми вдячні йому, що він був, такий зухвалий та геніальний «Людину треба приймати як він є: разом з усім його лайном, разом зі смертю.»
